Беручи до уваги кримінальне законодавство, у якому термін «змова» вживається в словосполученні «група осіб за попередньою змовою» як форми співучасті, яка закріплена у Кримінальному Кодексі України (далі — КК України) [11] приходимо до висновку, що науковці, здебільшого, його вивчали саме з позиції ознаки форми співучасті у кримінальному правопорушенні, серед яких виділяються праці таких вчених як: Анохіної Л. С., Дудоровa О. О., Кваші О. О., Ус О. В. та ін. [1, c. 35]. Утім, проаналізувавши чинний КК України, приходимо до висновку, що термін «змова» лише чотири рази застосовано у положеннях Кримінального кодексу України (два рази у Загальній частині, два – в Особливій):1) під час формулювання поняття готування до кримінального правопорушення (ч. 1 ст. 14); 2) одного з видів співучасті у кримінальному правопорушенні (ч. 2 ст. 28); 3)під час визначення основного складу злочину, передбаченого в ч.1 ст. 109 КК України (дії, вчинені з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змова про вчинення таких дій): 4) під час визначення основного складу злочину, передбаченого ч. 1 ст. 437 КК України (планування, підготовка або розв'язування агресивної війни чи воєнного конфлікту, а також участь у змові, що спрямована на вчинення таких дій) [11]. Утім, незважаючи на «широке» використання даного терміну – зміст вказаного поняття законодавець не роз’яснює.
ЩОДО ПОНЯТТЯ «ЗМОВИ» ЯК ФОРМИ ОБ’ЄКТИВНОЇ СТОРОНИ ЗЛОЧИНУ, ПЕРЕДБАЧЕНОГО СТ. 109 КК УКРАЇНИ: ЛІНГВІСТИЧНО-ПРАВОВИЙ АСПЕКТ
Степан Бондаренко (Київ, Україна) | Скачать статью