ІV Международная научно-практическая интернет-конференция

Проблема активізації пізнавальної діяльності у процесі навчання в педагогічній теорії й практиці не нова. Усю історію педагогіки можна розглядати як боротьбу двох поглядів на позицію учня. Прибічники першої позиції наполягали на початковій пасивності учня, розглядали його як об'єкт педагогічної дії, тоді як активність, на їх думку, повинний був проявляти тільки викладач. Прибічники другої позиції вважали учня рівноправним учасником процесу навчання і віддавали його активності головну роль в навчанні. Одним із перших звернув увагу на необхідність „вчити дітей мислити” видатний вчений-педагог Я.А.Коменський. Ідею активізації навчання за допомогою наочності, шляхом активного спостереження і узагальнення та самостійного підведення підсумків висловлювали педагоги І.Г. Песталоцці та Ф.А. Дистервег [11,с.108]. З числа вітчизняних учених-педагогів до проблеми активності в різний час зверталися: Б. Г. Ананьєв, Н. А. Бердяєв, Н. А. Добролюбов, Л. М. Лопатин, А. С. Макаренко, В. А. Сухомлинський, К. Д. Ушинський, Н. Г. Чернишевський і інші. Зокрема, Н. Г. Чернишевський (1828-1889) і Н. А. Добролюбов (1836-1870) захищали свідомість навчання, активність і самодіяльність учнів, виступали за розвиток у них творчого мислення.В. А. Сухомлинский (1918-1970) закликав за допомогою спеціальних заходів і прийомів підтримувати бажання учнів бути першовідкривачами.