ХX Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Зимостійкість рослин - здатність переносити несприятливі умови зимівлі без істотних пошкоджень - є найважливішою ознакою, сформованою в процесі еволюції рослин. І. І. Туманов (1940) підкреслює, що зимостійкість - мобільна, непостійна і не завжди характерна навіть для одної й тієї ж рослини властивість. Вона обумовлена спрямованістю фізіологічних і біохімічних процесів, що виникають у рослин в холодний період року. В осінній період при зниженні температури повітря і грунту в озимих культур протікають складні фізіологічні процеси, що забезпечують підготовку їх до зимівлі, так зване загартування рослин (В. А. Моісейчік, 1975) [2]. Процес загартування І. І. Туманов ділить на дві фази. Перша фаза проходить в умовах гарного освітлення при зниженні середньої добової температури повітря до 0 ... 6 °С. Найкращі умови для першої фази загартовування створюються в сонячні ясні дні, при великій добовій амплітуді температури (вдень 5 ... 10 ° С, вночі-1 ... 2 °С). Перша фаза загартування триває 12- 14 днів. За таких умов рослини ростуть слабо (не вистачає тепла), а фотосинтез протікає нормально. У результаті накопичуються цукри, що виконують функцію захисних речовин. Добре розвинені розкущені рослини озимих здатні накопичити 20-30% цукрів (від сухої маси рослин). Після закінчення першої фази загартування рослини озимих безболісно витримують зниження температури грунту на глибині вузла кущіння до -12 °С (в період активного росту їм небезпечна температура нижче -8 °С) [1].