Принцип музичності, який був запроваджений ще передвісниками символізму, плідно використовувався і розроблявся символістами пізнього періоду. Символісти намагаються не просто висловити свої думки у поетичній формі, а створити так звану “словесну музику”, яка б сприймалася читачем якнайкраще. Таким поетом був відомий французький маг, окультний філософ С. де Гуайта (1861 – 1897), творчість якого покрита загадковістю та містицизмом. Його символічна поезія направлена в першу чергу на езотеризм та містицизм. Дослідник творчості цього неоднозначного поета А. Мерсіє у книзі “Les Sources ésotériques et occultes de la poésie symboliste (1969 р.)” відзначає схожість його манери письма з манерою Ш. Бодлера. Крім того, А. Мерсьє зазначає, що поезія С. Гуайти відрізняється своєю класикою форми і написання, однак поет є ближчим до парнасців, ніж до символістів. У його творчості домінували дві антонімічні риси: аристократичний герметизм та щедрість, з одного боку, і втома неспокійного поета, з іншого [1].
ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ТВОРІВ ФРАНЦУЗЬКИХ ПОЕТІВ Р. ГІЛЯ, СЕН-ПОЛЬ РУ ТА С. ДЕ ГУАЙТИ
Марина Костюк (Київ, Україна) | Завантажити статтю