ХX Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Свобода середини ХХ ст. була досить умовною. Ця свобода “якщо й мала крила, то їх дуже швидко відтяли”. Тому хрущовська відлига в Україні викликала в “молодої демократичної інтелігенції бажання дошукатися свого національного кореня” [7, с. 2]. Таким джерелом для поетів-шістдесятників був речник етнонаціонального буття українців Т. Шевченко. Особливої уваги в цьому аспекті заслуговує творчість І. Драча. Не одне десятиліття “звучить у поезії його голос надзвичайно широкого діапазону, багато в чому визначаючи рівень сучасного літературного процесу. Книги оригінальних поезій і перекладів, драматичних поем і кіносценаріїв, літературно-критичних праць лауреата Державної премії СРСР і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка наклали помітний відбиток на розвиток сучасної української літератури і мистецтва” [5, с. 4]. Доробок літератора репрезентує цілу низку поетичних творів, у яких чітко простежується сприйняття митцем постаті Т. Шевченка як однієї з найвищих вершин духу людського, одного з найвидатніших мислителів світу, який вийшов з народних мас. Якось так склалося чи, може, спровоковано Згори, що Т. Шевченкові й І. Драчу “випала честь” жити у переломні часи. Мабуть, сам Бог у такі нелегкі, кризові для української нації епохи визначає появу поетів-кобзарів, які своїми творами протистоять, опонують суспільним чи культурним ворогам. Образом Т. Шевченка у своїх поезіях І. Драч, ще тоді радянський поет, незмінно стверджує ту спадковість, що існує між українським життям, культурою та літературою різних епох. Саме творчість І.Драча “найпоказовіше репрезентує спраглий потяг” до “естетичного осягнення здобутків людства, їх синтезу з надбаннями рідного народу” [6, с. 138].