Людство в ХХ столітті пережило низку потрясінь, серед яких чи не найтрагічнішими були Перша та особливо Друга світові війни, гітлерівська окупація й радянське вторгнення, від чого постраждало багато країн, та ін. Такий масштабний суспільно-політичний, культурно-історичний «струс» позначився на філософському осмисленні епохи, у результаті якого розвинувся екзистенціалізм. Нова світоглядна концепція сфокусувалася на філософії кризової доби та кризової свідомості [4, с. 44]. Прихильники екзистенціалізму почали активно вживати поняття «абсурд» у значенні характеристики стосунків людини та ворожого для неї світу [5, с. 11; 11, с. 11]. Так, у суспільстві, зокрема й у культурно-мистецькому колі, посилилися настрої туги, дисгармонії, розпачу, зневіри, песимізму, душевного спустошення та інші, що стали типовою реакцією на події ХХ століття. Людина почала замислюватися над питанням, що таке життя, шукати його сенс, адже відчула розчарування у звичній картині світу, до того ж не могла усвідомити й пояснити те жахіття, яке спостерігала навколо. Розум уже не виправдовував покладених на нього надій, а світ щоденно перетворювався на абсурд [8, с. 39].
30 September, 2023