До 1991 року Україна ніколи не мала державності як такої. Українські землі входили до складу декількох держав, серед яких були Польща, Австро-Угорщина, Росія. Важко навіть уявити, яких зусиль було докладено українцями, аби досягти бажаної мети — незалежності. Цілі ріки крові пролилися, а моря сліз виточили очі. Тих, хто боровся за державність України, справедливо вважають національними героями. Аж ось настав серпень 1991 року. Розпався Радянський Союз, і перед керівництвом колишньої радянської республіки постало питання: що робити далі? «Бути незалежними!» — відповів український народ. До своєї незалежності Україна йшла довгим, тяжким, самовідданим шляхом і дорого за неї заплатила. В основі української державності — століття боротьби наших предків, у якій формувалася ідея самостійності, втілена насамперед в іменах Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Олеся, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Стуса. Ці імена навіки увійшли в історію нашої культури, як імена борців за волю й незалежність України, їхній внесок у здобуття незалежності є надзвичайно вагомим, так само, як і мільйонів безіменних борців. І от всі зусилля не залишилися марними.
НЕЗАЛЕЖНІСТЬ УКРАЇНИ – ІСТОРИЧНА ЗАКОНОМІРНІСТЬ ЧИ «ВИПАДОК В ІСТОРІЇ»?
Альона Безручко (Полтава, Україна) | Скачать статью