ХX Международная научно-практическая интернет-конференция

Поразка українських визвольних змагань 1917 – 1921 рр. стала причиною масової еміграції українців, насамперед тих, хто брав участь у боротьбі за державну незалежність, до країн Європи та Америки. На початку 1920-х рр. у Чехословацькій Республіці (далі – ЧСР) їх налічувалося близько 20 тис. осіб [1]. Українська еміграція була розмаїтою за своїми політичними поглядами, освітнім і культурним рівнем; за широкої підтримки чеського уряду вона провадила активну громадсько-культурну діяльність. Однією з невід’ємних складових діяльності української еміграції міжвоєнного періоду була видавнича справа, яка слугувала засобом підтримки ментального та інформаційного зв’язку з Батьківщиною, одним із найбільш дієвих чинників збереження національної ідентичності емігрантів. У значному за кількістю масиві видань української еміграції особливе місце належить журналу «Нова Україна» (Прага, 1922 – 1928 рр.). У цей час він був чи не єдиним, українським еміграційним часописом, який охоплював широкий спектр культурної та суспільно-політичної проблематики. Відомий дослідник української преси Аркадій Животко зазначав, що в журналі згуртувалися «найширші літературні, наукові і публіцистичні сили» і він «здобув признання й інтерес в широких колах українського суспільства, як на чужині, так і на українських землях» [7, с.284]. Юрій Тернопільський, який здійснив огляд української періодики, зараховував «Нову Україну» до «головних пресових органів української політичної еміґрації в Европі» [9, с. 42].