Через усю історію естетики проходить скептичне відкидання можливості визначити комічне і постійні спроби, незважаючи на це, дати його дефініцію. Ми доведемо, що "смішні" літературні жанри теж мистецтво. І до написання творів, які мають на меті звеселити читача, потрібно поставитися серйозно, як і до всього життєвого. Анекдот, як один із виявів "веселого жанру" теж має свої канони, він повинен бути стислим у розмірах і, звичайно ж, викликати сміх. Про природу сміху говорити важко, з досліджень лікарів відомо лише те, що він продовжує життя. Отже, можна сказати, що на гумористам доручено нелегке завдання, бо розуміти гумор, любити веселе і самому писати так, щоб викликати, бодай делікатну усмішку читача, - то різні речі. Тема нашої статті – «Поетика знімної гри в анекдотах», яка відбиває погляд на ігрову складову семантики оніму не тільки як на засіб створення ефекту гри, але й як на одну з важливих умов формування смислової сторони твору і реалізації в ньому авторського задуму.
29–30 апреля, 2014