Вельми потужним стимулом звернення до Бога Ю. Дарагана, Ю. Липи, Н. Лівицької-Холодної, Є. Маланюка, О. Ольжича, О. Стефановича та інших «пражан» була «апокаліптична атмосфера» та «відсутність перспективи» [1, с. 143]. Український еміграційний філософ М. Шлемкевич у праці «Загублена українська людина» (1954) пише про втрату українством міцного матеріального ґрунту і пізнання внаслідок цієї втрати апокаліптичної руїни свідомості та духовності: «Світ заговорив про покинутість людини, про тривогу як її основне почування, про тривогу як про праматерію душі» [2, с. 39]. Виходом зі стану суспільного та душевного хаосу письменникам бачився саме шлях до Бога. Звідси – потужна релігійна домінанта багатьох творів періоду між двома світовими війнами ХХ століття.
ЖАНРОВО-СТИЛЬОВІ ОСОБЛИВОСТІ РЕЛІГІЙНО-ДУХОВНИХ ТЕКСТІВ ПОЕТІВ-ПРАЖАН
Алла Погорєлова (Ізмаїл, Україна) | Завантажити статтю