ХІХ Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Одним із пріоритетних напрямів державної політики наразі є реформування внутрішнього законодавства з метою наближення його до світових стандартів правового поля демократичної країни [1, с. 407]. Ратифікація Україною Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція 1950 року) започаткувала новий етап у діяльності державних органів України, оскільки цим міжнародно-правовим актом держава підтвердила, що новий підхід у галузі прав людини, закріплений у Конституції України, має бути незворотнім і остаточним. Конвенція 1950 року, відповідно до статті 9 чинної Конституції України, стала частиною вітчизняного законодавства [2, с. 52]. Права людини становлять собою комплекс невід’ємних прав і свобод, наданих їй при народженні. Статтею 41 Конституції України закріплено право кожної людини володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, а також заборону протиправного позбавлення права власності. Це право є фундаментом майнової самостійності фізичної та юридичної особи, запорукою гармонійної реалізації прав і свобод людини, передбачених Конституцією України. Зміст принципу недоторканності (непорушності) права власності становить гарантія від втручання з боку держави та інших (третіх) осіб у здійснення власником своїх повноважень, перешкоджання перспективі протиправного позбавлення власника його майна, недопустимість дій, які суперечать інтересам власника, можливість захисту зазначеного права [3, с. 119-120]. Відповідно до статті 1 Першого Протоколу до Конвенції 1950 року, «кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів».