ХІХ Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Інтелект (від лат. розуміння, розум) – це система психічних процесів, які забезпечують реалізацію здатності індивіда до оцінки ситуації, прийняття рішення та відповідної регуляції поведінки. Інтелект має особливе значення в нестандартних ситуаціях, оскільки саме їх розв'язання символізує здатність людини до навчання. Найважливіша функція інтелекту – адаптований взаємозв'язок з природою, тобто вміння орієнтуватися в умовах, що склалися, і відповідно до них діяти. Адаптація може здійснюватися двома шляхами – асиміляцією та акомодацією. Асиміляція – це пристосування ситуації через зміну умов, обставин до людини, її індивідуального стилю діяльності. Акомодація – пристосування людини до ситуації, що змінюється, через зміну стилю мислення [5]. М.О. Холодна, спираючись на структурно-інтегративний підхід, дійшла висновку, що інтелект – це форма організації індивідуального ментального (розумового) досвіду. На її думку, критерії розвитку індивідуального інтелекту слід шукати в особливостях того, як людина сприймає, розуміє та пояснює те, що відбувається. Оцінювання рівня інтелектуального розвитку здійснюють на основі співвіднесення реального хронологічного віку людини з її "розумовим віком". Показником розвитку інтелекту є "коефіцієнт інтелектуальності. Середнє значення його відповідає 100 балам, найнижчі можуть наближатися до 0, а високі – 200. Стандартне (тобто середнє для всіх груп) відхилення – 16 балів у кожний бік. У кожного третього IQ перебуває між 84 і 100 балами, і така сама частина (34%) – з показниками від 100 до 116 балів. Дві інші частини людей (у кожній по 16%) розглядаються як крайні групи з низькими (від 10–84) і високим інтелектом IQ (від 116–180) [4, с. 32]. Психологи, об'єднуючи прояви інтелекту в поведінці (оперування абстракціями, здатність вчитися, адаптуватися до обставин тощо), називають його загальною здатністю до переробки інформації. Розглядають також поняття конкретного практичного, абстрактного, потенційного та набутого інтелекту.