ХVII Международная научно-практическая интернет-конференция

Землеробський реманент не лише слугував українцям в “мирних благородних цілях”, але він і допомагав їм у прагненні до свободи та справедливості. Тому, цією статею спробуємо хоча б на прикладі кількох століть (XV – XVIII ст.), але все ж спробували показати так звану “участь” землеробського реманенту українців у повстаннях, війнах, революціях. У XIV – XVI ст. в Україні життя селян було складне. Панували феодально-кріпосницькі відносини. В цей період кріпаки змушені були відбувати тяжку панщину. В Галичині і Західній Волині вона доходила до ста днів на рік. Працювати потрібно було від сходу до заходу сонця. Життя українців під гнітом Литви і Польщі ставало нестерпним. Їх гнобили і визискували не тільки іноземні, а й місцеві феодали. Протестуючи проти кріпосницького гніту, селяни піднімалися на боротьбу проти гнобителів [1, 33 – 34].

У повоєнний період радянська влада вдалася до рішучих кроків, розробивши «Великий план перетворення природи», значна увага у якому приділялася створенню системи полезахисних лісосмуг. Наприкінці 1940-х років у багатьох українських господарствах не вистачало посадкового матеріалу. Часто лісосмуги саджали з порід, що не відповідали місцевим ґрунтово-кліматичним умовам. Для створення лісосмуг у степовій зоні жолуді завозили із заболочених поліських дібров, хоча було відомо, що по напрямку з півночі на південь насіння можна перевозити на відстань до 300 км. До того ж було відомо, що жолуді дуба чи насіння інших порід, заготовлене у вологих умовах, не можна переносити на сухі грунти. Однак ці елементарні правила тоді ігнорувалися [1, 486].