29–30 Вересень, 2014
Початок просвітництва доби середньовіччя почалась з повернення до втраченої спадщини еллінської культури. Наслідуючи греко-римську традицію міфологема Хаосу продовжила свою трансформацію в добу пізнього еллінізму та середньовіччя під виглядом вчення про першоматерію (Prima Materia) та низки художньо-філософських алегоричних понять. Так, починаючи з V - VI ст., напевне, наслідуючи Гесіода, космогонія орфіків розглядає Хаос як першоматерію буття: "Нас почуйте, всьому навчитеся у нас, про природу речей піднебесних, про народження птахів, про породу богів, про Хаос, Ереб і Реках, все, як було, дізнайтесь - і Продіці надалі ні на гріш, ні на краплю не вірте! Був спочатку Хаос, Ніч, і чорний Ереб, і бездонно зіяючий Тартар. Але землі ще не було, тверді небес ще не було. У лоні широкому.
Однією з найбільш актуальних і фундаментальних проблем у історії філософії є людина. Не виключно, що з моменту усвідомлення людства про себе, його бентежить унікальність та загадковість. Людина – унікальне творіння Всесвіту. Вона загадкова і таємнича. Людина є складним і цілісним утворенням, яке належить певним чином і до природи, і до суспільства, і до культурно-історичного та духовного світу. Але поза межами конкретних наук залишаються світоглядні, суто філософські проблеми про природу (сутність) людини, про її походження, про сенс життя, долю та призначення, про можливості та межі її свободи і творчості. Коло цих питань і складає проблему людини в філософії. Для української філософської думки антропологічна спрямованість є характерною, адже піднесло проблему української людини до загальноєвропейського масштабу. Цю проблему ми бачимо у працях істориків, політиків, письменників, філософів, громадських діячів культури, мистецтва. Людина є центральною постаттю у творчості Василя Стефаника. Його філософські погляди є доволі цікавими, але нажаль вони ще не стали предметом спеціального дослідження.