XIII Международная научно-практическая интернет-конференция

Қазақ халқының шыққан тегі, тарихы, құқықтық мәдениеті өте қызықты, әрі күрделі мәселе. Қазақ халқы тарих аренасына шыққаннан бастап қаншама қилы-қилы замандардан өткенімен адамгершілік қағидасын ұстануы негізінде қоғамдағы қолданыста болған әдет-ғұрып нормаларының қазіргі уақытқа дейінгі маңыздылығы жоғалмаған. Бұл нормаларды құрауда халық адам құндылығын, әділеттікті, теңдікті және адамгершілікті бірінші орынға қойғандығы көрінеді. Қазақтың ежелгі дәстүрлі құқықтарының пайда болуын сөз еткенді біздің жыл санауымызға дейінгі дәуірдегі патриархалдық қоғамдағы қалыптасқан салт-дәстүрлер мен әдет-ғұрыптарды, заң тәртібі ретінде қолданылған жол-жора, үкім-кесімдердің құқықтық өлшемдерін айтпай кетуге болмайды [1, 23б]. Кез келген қағида-ереже алтын қазына бола қоюы екіталай. Ал қазақ әдет-ғұрып құқығының өміршеңдігі ең алдымен өзге құқықтық жүйелерден өзгеше ерекшелігі барлығында әрі адам құқықтарын, еркіндік, бостандық, теңдік, әділдік, адамгершілік категорияларын бірінші орынға қоюында жатыр. Сондықтан да тарихта қоғамдық құрылыстың дамып не құлдырауына қарамай, құқықтық мәдениеттің беделі мен қызметі құлдырамай, өз өміршеңдігін көрсете алды[1, 47 б].

Конституційне закріплення статусу України як соціальної держави робить актуальною необхідність проведення активної політики з метою забезпечення прав усіх членів суспільства на соціальний захист та пом'якшення соціальної нерівності. Одним з ефективних інструментів врегулювання соціально-трудових відносин, вирішення широкого кола соціально-економічних проблем є соціальний діалог – процес визначення та зближення позицій, досягнення спільних домовленостей та прийняття узгоджених рішень сторонами соціального діалогу, які представляють інтереси соціальних партнерів [14]. В Україні метод соціального партнерства був проголошений після відновлення незалежності держави, разом з тим, досі не знайдено ефективного механізму його впровадження, особливо у підприємницьких структурах. Багато років не приймається новий Трудовий кодекс України, а закон про соціальний діалог набув чинності в країні лише у 2011 році.

Реалізація конституційного положення із перетворення України в демократичну, соціальну, правову державу вимагає проведення судово-правової реформи для створення ефективного чинного законодавства, а також судової системи, що забезпечує реальний захист прав і свобод людини. Одним із важливих етапів судово-правової реформи є визначення місця суду присяжних в системі судочинства України. Отже сучасною проблемою суду присяжних в Україні з визначення його правового статусу в повній мірі та визначення місця даного інституту в системі права України загалом. В одній з публікацій У. Бернем вказував, що судовий контроль вперше було започатковано у Стародавній Греції, зокрема, у місті-державі Афіни, де рішення спеціальних судових колегіальних органів сходять до 500 року до н. е. Вони внаслідок таємного голосування, врешті решт, мали право скасовувати навіть закони. У IV ст. до н. е. ідеї, які були покладені в основу сучасного принципу поділу влади, були висунуті Аристотелем. Пізніше обмеження свавілля влади забезпечувалося судом рівних. Так, у 683 році XIII Толедським собором було прийнято рішення про недопущення у майбутньому будь-якого королівського свавілля, та можливості позбавлення вищих посадовців двору та церкви їх гідності, життя, здоров'я та майна не інакше, як за вироком суду, що складався з рівних йому людей [1, c.28].

На сучасному етапі свого розвитку теорія держави і права стикається з великою кількістю проблем, вирішення яких є суттєво важливим для подальшого прогресу цієї фундаментальної юридичної науки. Серед них слід зазначити і питання співвідношення держави і права, і межі державного та правового втручання у суспільні відносини, місце і значення права у суспільстві, його співвідношення з іншими соціальними регуляторами, місце держави в організації суспільства та інші. У зв’язку з вищенаведеним значення методології важко перебільшити. Її значення важко переоцінити, адже це є не що інше, як умова без якої неможливе пізнання складних, взаємопов’язаних явищ та процесів державно-правової дійсності, їх сутності та впливу на життя соціуму, тому проблема співвідношення методології та теорії держави і права є актуальною.