ХX Международная научно-практическая интернет-конференция

Зимостійкість рослин - здатність переносити несприятливі умови зимівлі без істотних пошкоджень - є найважливішою ознакою, сформованою в процесі еволюції рослин. І. І. Туманов (1940) підкреслює, що зимостійкість - мобільна, непостійна і не завжди характерна навіть для одної й тієї ж рослини властивість. Вона обумовлена спрямованістю фізіологічних і біохімічних процесів, що виникають у рослин в холодний період року. В осінній період при зниженні температури повітря і грунту в озимих культур протікають складні фізіологічні процеси, що забезпечують підготовку їх до зимівлі, так зване загартування рослин (В. А. Моісейчік, 1975) [2]. Процес загартування І. І. Туманов ділить на дві фази. Перша фаза проходить в умовах гарного освітлення при зниженні середньої добової температури повітря до 0 ... 6 °С. Найкращі умови для першої фази загартовування створюються в сонячні ясні дні, при великій добовій амплітуді температури (вдень 5 ... 10 ° С, вночі-1 ... 2 °С). Перша фаза загартування триває 12- 14 днів. За таких умов рослини ростуть слабо (не вистачає тепла), а фотосинтез протікає нормально. У результаті накопичуються цукри, що виконують функцію захисних речовин. Добре розвинені розкущені рослини озимих здатні накопичити 20-30% цукрів (від сухої маси рослин). Після закінчення першої фази загартування рослини озимих безболісно витримують зниження температури грунту на глибині вузла кущіння до -12 °С (в період активного росту їм небезпечна температура нижче -8 °С) [1].

Велике значення у справі підвищення врожаїв та збереження їх від втрат, в розширенні продовольчих, технічних та кормових культур має найбільш повне використання кліматичних факторів, облік природних умов кожного району і метеорологічних особливостей кожного сільськогосподарського сезону, своєчасно і правильно організована боротьба з втратами в сільському господарстві. Оцінку умов зростання сільськогосподарських рослин залежно від умов погоди і покликана виконувати сільськогосподарська метеорологія. Культура картоплі є для України однією з провідних сільськогосподарських культур. Численними дослідженнями встановлено, що картопля культурних сортів є рослиною помірного клімату, найбільш стійкі її врожаї отримують у районах середніх широт, що мають відносно невисоку температуру в період вегетації [2, с.55].

Прогрес сільського господарства сприяв значному збільшенню врожайності всіх культур. Проте при загальному зростанні урожаїв, коливання їх по роках залишаються значними. Тому для отримання програмованих урожаїв і науково обґрунтованого розміщення сільськогосподарських культур, необхідно досліджувати часову мінливість урожайності. Коливання урожайності сільськогосподарських культур в окремі роки обумовлені впливом великого числа чинників, які прийнято ділити на дві групи. Перша група включає показники, які об'єднують під загальним терміном “культура землеробства”. Друга група об'єднує погодні чинники, які визначають значні відхилення урожайності в окремі роки від середнього рівня. Зрозуміло, що урожай в кожному конкретному році формується під впливом всього комплексу чинників. Проте, при рішенні багатьох практичних питань виникає необхідність розділяти оцінку ступеня впливу на урожайність як рівня культури землеробства, так і умов погоди.

Фізіологічні процеси, що протікають в організмах рослин – фотосинтез, дихання, транспірація, живлення та інші, відбуваються за певних рівнів температури та умов зволоження. Вимоги рослин до тепла змінюються в досить широких межах і визначаються перш за все біологічним мінімумом – температурою, нижче якої рослина не розвивається. Потреба рослин в теплі характеризується сумами активних температур, тобто сумами середніх за добу температур після їх переходу через біологічний мінімум. Значення біологічних мінімумів та інших показників теплового режиму вегетаційного періоду провідних сільськогосподарських культур були визначені ще у 50-60-х роках минулого століття у роботах В.М. Степанова [1].

Пшениця – найважливіша продовольча культура. Не випадково озимапшениця є основним продуктом харчування у 43 країнах світу з населенням понад 1 млрд. осіб. Серед найважливіших зернових культур озима пшениця за посівними площами займає в Україні перше місце і є провідною продовольчою культурою. Зерноїї – повноцінний продукт харчування, в ньому міститься 16-17 % білків, 77-78% вуглеводів, 1,2-1,5% жиру, цінні з’єднання кальцію, фосфору, та вітаміни. Пшениця відноситься до сімейства злаків (Graminaea Juss), роду трітікум (Tritikum L.); на земній кулі вона представлена великою різноманітністю видів. Оброблювані на Україні сорти представлені, в основному, двома видами: м'якою пшеницею (Tr.aestivumL.), і твердою пшеницею (Tr.durumDesf.) [1, с.3].

Олійний соняшник – одна з провідних олійних культур, яка вирощується в Україні. Олійний соняшник поширений на всіх континентах земної кулі. Світова площа його посівів становить понад 14,5 млн. га. На великих площах його висівають і в Україні, США, Китаї, Туреччині та багатьох інших державах. Посівні площі соняшнику в Україні займають понад 2 млн. га, що становить 96% площі всіх олійних культур. Найбільші посівні площі соняшнику в Дніпропетровській, Донецькій, Запорізькій, Кіровоградській, Луганській, Миколаївській, Одеській, Херсонській та Полтавській областях. Середня врожайність соняшнику в Україні в останні роки становила 16-18 ц/га. Найвища вона до 30 ц/га і більше в господарствах, де соняшник вирощують за прогрессивною технологією, а в умовах зрощення – 38,7 – 40 ц/г. Погодні умови кожного

Цукровий буряк – найважливіша технічна культура, що вирощується для отримання з неї цукру і на корм тваринам. Його вирощують у багатьох країнах. Найбільші його площі знаходяться в Україні, Росії,Франції,США,Португалії, Німеччині, Італії, Румунії, Чехії, Словаччині, Англії, Бельгії, Угорщині, Туреччині. Близько 80% усіх посівних площ та валового збору цукрових буряків припадає на Європу. На території України посівні площі під цукровий буряк становлять 1,25млн га. Основні його посіви зосередженні в лісостеповій зоні. У Степу вони займають біля 25 % посівної площі. На успіх вирощування культури значною мірою впливають змінні умови середовища. Цим обумовлена цінність кількісної оцінки поточного і майбутнього стану культури як результату вирощування.[1, с.212]