ХLII Международная научно-практическая интернет-конференция

«Истинная жизнь Себастьяна Найта» - первый роман писателя, написанный им на английском языке во Франции перед его переездом в Америку. Существует мнение, что переход на английский избавляет Набокова от темы «детского рая», курсивом проходящую через все русскоязычное творчество Набокова.

Мова така ж давня, як і свідомість людини. Вона – безпосередня дійсність думки і водночас – могутній інструмент спілкування людства. Мова – це скарбниця духовних надбань нації, досвіду співжиття, праці й створення багатьох поколінь. У її глибинах – філософський розум, витончений естетичний смак, поетичне чуття, сила надзвичайної чутливості до найтонших переливів людських почуттів та явищ природи. Разом з тим мова – це і своєрідний оберіг звичаїв і традицій, запорука інтелектуального зростання, розвитку та поступу народу в громадському житті. Вона характеризується єдністю, взаємозв’язком і взаємозалежністю всіх її складових одиниць. Мова існує у вигляді різноманітних актів мовлення, що повторюється усно та фіксується письмово. Мова є основною формою національної культури й насамперед першоосновою літератури.

Етнолінгвістика як маргінальна галузь мовознавства межує з етнологією, культурологією та психолінгвістикою і спрямована на з’ясування того, як у мові та мовленнєвій діяльності (етнотекстах) відображені етнічна свідомість, менталітет, національний характер, матеріальна та духовна культура народу [14, с. 148]. Отже, етнолінгвістика ─ це наука про національно-мовне життя [10, с. 47], це складник українознавства, утвердження якого як філософії національного буття має непересічне значення [9, с. 14] для стратегій націєтворення та націєствердження “Наявність свого національного обличчя дає шанс Людині бути у вічному: та й сенс існування будь-якої нації (народу), як вважають дослідники, полягає у її культуроносності” [17 , с. 327]; саме через національну індивідуальність людина входить у людство [2, с. 63]. Водночас для того, щоб певний соціум зрозуміти цілком, потрібне розкодування хоча б деяких фрагментів його родової пам’яті, уміння зчитувати інформацію про нього, яка у різних формах продовжує жити з нами [6, с. 8]. Однією з таких “родових інформаційних форм” є мова.