ІІІ Международная научно-практическая интернет-конференция

Розвиток етносів, їхнє походження і становлення – сьогодні одна з провідних тем у культурологічній науці. Вона є базовою при вивченні культурних процесів народу, народності, нації. Теорія етносу методологічно обґрунтовує наукові пошуки, дослідження походження етнічних процесів, їх наслідків для розвитку нації. Значення цієї теорії зростає, як і цінність кожної людини, її життя в духовно-культурному середовищі суспільства.

«Чорна археологія» є неофіційним, але широко вживаним поняттям. Зі справжньою археологією вона має дуже мало спільного, бо, по суті, зводиться до пошуку скарбів. Поява самого терміну «чорна археологія» на заміну «копачам», «шукачам скарбів» тощо пояснюється зміною предмету пошуків. Якщо шукачі скарбів полювали за речами цінними з точки зору сучасної їм культури, як то вироби з дорогоцінних металів, твори мистецтва тощо, то сучасні чорні археологи не гребують тими знахідками, що цікавили раніше лише справжніх археологів, а тепер стали предметом попиту. Справа звісно не в шукачах, які як були грабіжниками могил, так по суті ними і залишилися, а в тому, що змінився попит. Розвиток науки, розуміння цінності артефактів минувшини призвели до того, що керамікою, іржавою зброєю, грубими статуетками з простих матеріалів тощо почали цікавитися приватні колекціонери. Цей попит і породив «чорну археологію»[

Постановка наукової проблеми та її значення. Діяльність митрополита Андрея Шептицького, що очолював Українську греко-католицьку церкву у 1901-1944 рр., багатогранна й активна у різних напрямках: духовному, освітньому, культурному, економічному. Саме економічний аспект діяльності митрополита є важливим чинником у формуванні економічної свідомості, навчанні фінансової грамотності українців в умовах іноземного поневолення. Через власну економічну діяльність митрополит намагався залучити до цієї ділянки роботи українців й усіляко їх підтримував, сприяючи таким чином українському національному відродженню.

Скляне виробництво є одним з найстаріших винаходів людства. Водночас, якщо склярство періоду Київської Русі досить широко висвітлено у публікаціях, то гутництво й досі залишається малодослідженим. Серед робіт, присвяченій даній проблематиці слід виділити публікації В. Рожанківського [8; 9] та С. Мартинюка [4; 5; 6]. Для оптимального вивчення гутництва першим кроком повинна стати термінологічна уніфікація. Варто відзначити, що термін «гутництво» у науковій літературі вживається у досить широкому значенні У історичній та мистецтвознавчій літературі усталилася традиція називати все старе українське скло «гутним». На думку В. Рожанківського, ця назва надто вузька для визначення українського скловаріння в цілому. За його словами, правильно називати гутним лише таке скло, яке одержало закінчений вид готового предмета біля скловарної печі. Натомість для виробів, оформлених поза гутою майстрами розпису, гравірування, золочення назва «гутні» не зовсім точна.

Унаслідок Першої світової війни, жовтневого перевороту 1917 р. та остаточної поразки національно-визвольних змагань українського народу значна кількість діячів УНР емігрували до Чехословаччини, українські вояки були інтерновані і перебували в численних таборах Польщі, Румунії[8] та інших європейських країн. На початку 1920 р. кількість українських емігрантів в Європі становила понад 100 тис. осіб [8, с. 25].