ХІХ Международная научно-практическая интернет-конференция

Білоруська письменниця Світлана Алексієвич, Лауреат Нобелівської премії 2015 року в галузі літератури, ось уже понад тридцять років працює над матеріалом, який має силу чи не кожну людину здивувати, збентежити, зачарувати, захопити... Матеріал цей неперевершений – усні свідчення про пережите, голоси-спогади. У формулюванні Нобелівського комітету було зазначено, що нагороду письменниця отримала «за багатоголосе звучання її прози, пам’ятник стражданню і мужності в наш час». Головним героєм усіх книг Світлани Алексієвич є людина як учасник і свідок певної події.

Фразеологізм виступає гендерних репрезентантом і цивілізаційно-культурним феноменом. Гендер, виступаючи продуктом культури і соціальних відносин, актуалізується в різних контекстах комунікації і представлений на всіх ярусах мовної системи, в тому числі і у фразеології, проте до теперішнього часу дослідження гендерної стратифікації мови в повному обсязі ще не здійснені. Гендер конструюється через певну систему соціалізації, розподілу праці і прийняті в суспільстві культурні норми, ролі і стереотипи, які в певній мірі визначають психологічні якості (заохочуючи одні і негативно оцінюючи інші), здібності, види діяльності, професії людей в залежності від їх біологічної статі. При цьому гендерні ролі і норми не мають універсального змісту і значно розрізняються в різних суспільствах. В цьому сенсі бути чоловіком або жінкою означає зовсім не володіння певними природними якостями, а виконання тієї чи іншої соціальної ролі [1].

Мета літературної освіти на сучасному етапі залучення студентів до найкращих літературно - мистецьких надбань людства, які є важливим чинником формування духовного світу особистості через розвиток інтересу до художнього слова.

По-перше нам потрібно дізнатися, що ж таке «комунікативність». Комунікативність ‑ це щось на кшталт процесу навчання процесу комунікації. У той же час, комунікативність «не зводиться лише до встановлення за допомогою мови соціальних контактів, це залучення особистості до духовних цінностей інших культур». По-друге, комунікативний підхід спрямований не лише на формування в учнів смислового сприйняття і розуміння іноземної мови, але і на використання вивченого мовного матеріалу для побудови висловлювань.

Проблема читання нині дуже актуальна, адже інтерес до читання надто знизився не лише в Україні, а й у всьому світі. Причинами цього явища є те, що книгу замінив телевізор, комп`ютер, інтернет. Саме їм молодь присвячує більшу частину свого часу, а не книзі. Тому формування і розвиток читацьких інтересів студентів є одним із важливих завдань, що стоять перед викладачем літератури. Виміром якості освіти нині має стати вміння учитися. Стосовно літератури – це читацькі вміння: налогодження діалогу автор – текст – читач, проникнення в художню структуру твору, здатність сформувати власне ставлення до прочитаного й поділитися ним з іншими, за потреби відстояти свою думку тощо. Зрозуміло, що без застосування активних та інтерактивних технологій цього не досягнути. По-перше, тому що виробити такі вміння можна тільки за активної позизіції студента стосовно виученого матеріалу, а по-друге, найвищий відсоток застосування досягається саме в процесі взаємонавчання.

Починаючи від періоду незалежності й до сьогодні, Україна перебуває в постколоніальному просторі, котрий ламає стереотипність та замкненість культурного процесу, відкидає насаджені цінності та ідеали, орієнтує на європейські зразки вищого ґатунку. Межа ХХ-ХХІ століть – це своєрідна дихотомійна концепція між старим і новим, чужим і своїм, неволею і свободою. Тогочасні реалії (перебудова державної системи, низка реформ політичного, соціально-економічного та культурного характеру) на практиці показали неспроможність життя за опозиціями старе / чуже / неволя й закономірне переходження у світ нового / свого / свободи. Власне на цьому наголошує Ю. Ковалів: «Стало самоочевидним, що об’єктивна істина – фантомна, що довкілля перетворене на театр абсурду, апокаліптичний карнавал, безвідносний до справжнього буття, що художній чин зводиться до компіляції, ремінісценції» 6, с. 548]. І далі вчений додає: «Витворюється поструктуралістсько-деконструкти- вістсько-постмодерністський комплекс, як нове специфічне бачення світу» [6, с. 548].