ІV Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Надзвичайно швидка трансформація соціальної дійсності та мінливість умов функціонування соціально-економічних систем створюють необхідність розробки і застосування нових теорій, концепцій, механізмів та інструментів управління, які відповідали б не тільки викликам сьогодення, але і дозволяли б реалізовувати на практиці інноваційну модель розвитку суспільства. Максимально повно вищевказаним вимогам відповідає практика ефективного міжсекторального партнерства між владою, громадськістю та бізнесовими структурами. Так, під міжсекторальною взаємодією відомий російський дослідник і організатор розвитку громадянського суспільства в Росії В. Якимець розуміє конструктивне, цілеспрямоване, вигідне всім суб’єктам та безпосередньо населенню партнерство державного, комерційного та некомерційного секторів суспільства (або ж двох із вищевказаних секторів) при вирішенні соціальних завдань [1, с. 6]. Така взаємодія передбачає значний синергетичний ефект, який досягається шляхом «сумування» різноманітних ресурсів соціального розвитку [6, с. 17]. Загальносвітові і національні тенденції свідчать про необхідність і готовність суспільства до переходу на нові парадигми, принципи, механізми та інструменти соціогуманітарного розвитку, в основу яких покладено саме принцип міжсекторальної співпраці головних гравців соціально-економічної політики на різних рівнях ієрархії. Така тенденція в першу чергу пов’язана із змінами загальноцивілізаційних та національних факторів розвитку, переходом до нематеріальних чинників виробництва, зміною структури капіталу, а також загостренням конкуренції та наслідками світової кризи.

Технологічні інновації в комунікативній сфері, що активно розвиваються і запроваджуються останні роки, змінюють соцієтальний простір держав. Глобалізаційні процеси затягують у свій вир майже усі країни світу. Наукові дослідження глобальних впливів на соцієтальний простір, ціннісну сферу та пошуки інноваційних підходів до вирішення соціальних проблем державним управлінням є актуальними для всіх країн світу, особливо для тих, що розвиваються. Архаїчні форми управління державою, що побудовані на корупційних схемах, непотизмі та авторитаризмі перестають відповідати потребам суспільств. І винахід людства, комунікативна технологія Інтернет, принесе ще немало сюрпризів, зокрема, для інституту держави. Недарма представники кампанії Googlе У.Шмідт та Д.Коен назвали її „найбільшим в історії анархічним експериментом”[6,11]. Комунікативні технології вже відіграють важливу роль в участі та змінах ступеню концентрації влади та її перерозподілу від держави та суспільсних інститутів до безпосередньо громадян. В таких умовах гостро постає питання, що є актуальним з часів Платона, „справедливості, як необхідності віддавати кожному, те, на що він заслуговує” [5, 96]. Останні події 2013-2014 років в деяких країнах світу й в Україні підтверджують тези проголошені вище. Водночас, виникає питання, чи здатні сучасні механізми, практики та, безпосередньо, вся система державного управління України відповідати викликам, що ставить розвинений комунікативний світ?