ІV Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Компетентнісний підхід до професійної підготовки студентів-економістів забов’язує використання у навчальному процесі таких форм і методів її організації, які сприяють формуванню критичного мислення майбутніх фахівців, ефективному засвоєнню знань на реконструктивно-творчому рівні, становленню творчої особистості. Реалізацію останнього ми вбачаємо в організації науково-дослідницької роботи студентів зі створення власних проектів конструювання змісту навчання. Науково-дослідницька діяльність студентів є одним із важливих засобів підвищення якості професійної підготовки і виховання фахівців з вищою освітою, здатних творчо застосовувати в практичній діяльності сучасні останні досягнення науково-технічного та соціально-економічного прогресу. За останнє десятиріччя з’явилася низка ґрунтовних праць, автори яких з’ясовують особливості організації та методики науково-дослідницької діяльності студентів у вищій школі, розвитку дослідницьких умінь майбутніх фахівців; вплив інтеграції навчальної і наукової діяльності викладача вищої школи на якість підготовки фахівців, аналізуються форми колективної наукової творчості. Окремі аспекти студентської науково-дослідницької роботи розглядали О. Крушельницька, І. П’ятницька-Позднякова, В. Труш, О. Волкова, В Шейко, Н. Кушнаренко, Г. Цехмістрова. Наукові праці цих авторів присвячені розвитку і становленню наукової роботи у вищих навчальних закладах; теорії і практиці організації науково-дослідної роботи студентів на матеріалах університетів України.

Проблема влияния среды на жизнедеятельность человека уже давно стала предметом исследования в философии, социальной психологии, социологии, социальной педагогике и других гуманитарных науках. Использование возможностей социальной среды на процесс социализации ребенка и его самореализации, оказания ему помощи и социально-педагогической поддержки в решении возникших у него проблем сегодня стало основанием для появления перспективных научных исследований в области педагогики среды, в том числе и в раках инклюзивного образования. Существует множество различных точек зрения на понятие образовательной среды. Например, по мнению И. И. Рымаревой, образовательная среда представляет собой сложное понятие, ориентированное на индивидуально личностный аспект учения при обязательной интенции (лат. intendere – затевать, замышлять), т. е. намерений, направленности сознания, мышления, воли, чувств на образование [1]. Л. П. Бельковец также под образовательной средой понимает сложную структуру, которая включает, во-первых, внешнюю сторону образовательного пространства (презентация учебного материала, учитель-навигатор, который является транслятором внешнего содержания образовательной среды); во-вторых, внутреннюю сторону – среду самого учащегося, подразумевающую его познавательную активность, механизмы развития и саморазвития [2, c. 70].

Ведущая роль в обеспечении социально-педагогического сопровожде-ния акцентуированных подростков принадлежит социальному педагогу, что предъявляет к нему определенные требования: наличие соответствующих по-требностей, профессиональных и личностных качеств, таких, как личностная и профессиональная ответственность, терпимость, эмоциональная устойчи-вость, социальная адаптированность, повышенная работоспособность в про-цессе общения, способность переносить психологические стрессы; ознаком-ление с теоретическими основами проблемы акцентуаций характера, форми-рование умений диагностики психического и социального здоровья подрост-ков, разработки рекомендаций для подростков, учителей-предметников, классных руководителей, родителей, нацеленных на оптимизацию взаимоот-ношений подростков со сверстниками, родителями и учителями, консульти-рования всех участников процесса сопровождения о путях и способах реше-ния проблем подростка с акцентуациями характера и его социального окру-жения, а также умений прогнозировать результат социально-педагогического сопровождения.

Одним з важливих напрямів реалізації завдань “Національної доктрини розвитку освіти України у ХХІ столітті”, Законів України “Про освіту”, “Про вищу освіту”, адаптації вищої освіти України до європейського освітнього простору є підготовка нової генерації висококваліфікованих випускників вищих навчальних закладів, конкурентно спроможних на європейському ринку праці. У цьому зв’язку зміст освіти у вищих навчальних закладах повинен максимально відповідати сучасним потребам підготовки висококваліфікованих випускників вищої школи, що в свою чергу, вимагає розробки й видання нових навчальних планів, програм, підручників, посібників, дидактичних матеріалів з усіх навчальних дисциплін, запровадження нових педагогічних технологій.

На рубежі ХХ – ХХІ ст. іспаномовний дискурс соціальної педагогіки являє своєрідний багатогранний феномен сучасної соціогуманітарної думки у цивілізаційному вимірі. Поліпарадигмальне осягнення соціально-педагогічних явищ і соціальних проблем людини й суспільства сприяло виявленню множини соціально-виховних можливостей громади (і у глобальному вимірі – людської спільноти), оформленню теоретико-концептуальних моделей соціально-педагогічної роботи з різними групами населення, розумінню й осмисленню соціального виховання як онто-праксеологічної та онто-комунікативної основ витворення особистості людини, джерела гуманно-духовного підтримання колективної єдності. Теорія соціальної педагогіки являє сукупність поглядів та ідей про сутність і закономірності соціального виховання, засади його організації і технології розвитку особистості в умовах соціально-педагогічної діяльності. Позитивна динаміка теорії соціальної педагогіки як науки визначається наявністю у її структурі спеціальних педагогічних парадигм і методології, що забезпечують ціннісно-смислову єдність способів соціально-педагогічного дослідження та пізнання дійсності. Основними загальнонауковими методологічними парадигмами ХХ – початку ХХІ ст., які справили і продовжують справляти визначальний вплив на соціально-педагогічну теорію, є позитивістська (неопозитивістська) парадигма, філософська герменевтика і соціо-критична парадигма.

Незважаючи на динаміку розвитку Болонського процесу, який закликає до уніфікації академічних ступенів, певна специфіка в підготовці бакалаврів романо-германської філології має місце в системі університетської освіти Іспанії, що зумовлено особливостями її соціально-політичного, економічного і культурно-історичного розвитку. Своєрідність вищої освіти в Іспанії полягає в тому, що до складу іспанських університетів входять чотири типи навчальних підрозділів: – університетські факультети (facultades universitarias) та ВНЗ, де вивчаються всі дисципліни, крім технічних, що дозволяють одержати вчені ступені всіх трьох щаблів вищої освіти (аналоги англо-американських ступенів "бакалавр", "магістр", "доктор наук"); – вищі технічні училища (escuelas technicas superiores), які мають три цикли вищої освіти; – університетські школи (escuelas universitarias) з певною професійною орієнтацією, які дозволяють одержати ступені, що відповідають рівню "бакалавр", проводячи при вступі тільки конкурс документів й особистих справ, без іспитів; – університетські коледжі (colegios universitarias), що дають класичну університетську освіту першого рівня (бакалавр) [1, c. 60].

Ні для кого не секрет, що з розвитком новітніх технологій відбувся перехід від ери індустріального до ери інформаційного суспільства. Сучасний етап розвитку всіх країн світу, в тому числі і України характеризується науково-технічним прогресом, а саместрімкимрозвитком та впровадженнямновітніх комп’ютерних,інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у всі сферижиттєдіяльності.Одним із авторів концепції постіндустріального суспільства є відомий американський соціолог та футуролог ЕлвінТоффлер, якій ще у 80-х роках ХХ століття визначив революцію інформаційних та комунікаційних технологій з віртуальними місцями праці та віртуальним спілкуванням третьою хвилею розвитку суспільства [9]. Виникнення нового, інформаційного суспільства, пов’язано насамперед із змінами в соціальній структурі суспільства, що обумовлено новою роллю науки і техніки.Наукові знання та інформація сьогодні стають фундаментом для розвитку соціально-економічної, політичної та культурної сфер життя. Тому сьогодні одним із пріоритетних напрямів державної політики в Україніє розвиток інформаційного суспільства.Як зазначено в Законі України «Про основні засади розвитку інформаційного суспільства в Україні на 2007-2015 роки», таке суспільство має бути орієнтоване на інтереси людей, відкрите для всіх і спрямоване на розвиток, в якому кожен міг би створювати і накопичувати інформацію та знання, мати до них вільний доступ, користуватися і обмінюватися ними, з метою реалізації свого потенціалу, сприяння суспільному і особистому розвиткові та підвищення якості життя [3].

Проблема активізації пізнавальної діяльності у процесі навчання в педагогічній теорії й практиці не нова. Усю історію педагогіки можна розглядати як боротьбу двох поглядів на позицію учня. Прибічники першої позиції наполягали на початковій пасивності учня, розглядали його як об'єкт педагогічної дії, тоді як активність, на їх думку, повинний був проявляти тільки викладач. Прибічники другої позиції вважали учня рівноправним учасником процесу навчання і віддавали його активності головну роль в навчанні. Одним із перших звернув увагу на необхідність „вчити дітей мислити” видатний вчений-педагог Я.А.Коменський. Ідею активізації навчання за допомогою наочності, шляхом активного спостереження і узагальнення та самостійного підведення підсумків висловлювали педагоги І.Г. Песталоцці та Ф.А. Дистервег [11,с.108]. З числа вітчизняних учених-педагогів до проблеми активності в різний час зверталися: Б. Г. Ананьєв, Н. А. Бердяєв, Н. А. Добролюбов, Л. М. Лопатин, А. С. Макаренко, В. А. Сухомлинський, К. Д. Ушинський, Н. Г. Чернишевський і інші. Зокрема, Н. Г. Чернишевський (1828-1889) і Н. А. Добролюбов (1836-1870) захищали свідомість навчання, активність і самодіяльність учнів, виступали за розвиток у них творчого мислення.В. А. Сухомлинский (1918-1970) закликав за допомогою спеціальних заходів і прийомів підтримувати бажання учнів бути першовідкривачами.

Використання сучасних педагогічних технологій в навчальному процесі вищих навчальних закладів створює абсолютно нові можливості реалізації дидактичних принципів індивідуалізації і диференціації навчання, позитивно впливає на розвиток пізнавальної діяльності студентів, їх творчої активності, свідомості, реалізує умови переходу від навчання до самонавчання, є засобом інтенсифікації навчального процесу. Концепція вищої педагогічної освіти передбачає переорієнтацію вузів на підготовку самостійно мислячих фахівців, здатних до постановки цілей, аналізу педагогічних ситуацій, проектування та реалізації навчального процесу, створенню доброзичливої атмосфери в класі які вміють відстежувати і оцінювати результати своєї діяльності [1]. Ефективність використання педагогічних технологій в освітньому процесі середньої та вищої школи підтверджена дослідними роботами ряду авторів: Г. К. Селевко, В. І. Андрєєва, В. П. Беспалько, М. В. Кларін, В. Ю. Піткова, В. А . Сластенина, Н. Е. Щурковой та ін До сьогодні немає єдності у визначенні та розумінні терміну «педагогічна технологія». У педагогічній літературі існує понад трьохсот трактувань даного поняття. Така різноманітність у визначенні педагогічної технології не випадкова, оскільки кожен автор виходить з певного концептуального підходу до розуміння сутності технології взагалі.

Розуміння основних закономірностей розвитку та зміни техніко-економічних парадигм у їх взаємозв’язку з інституційними механізмами є надзвичайно важливим для формування економічної політики держави, зокрема, спрямованої на перерозподіл ресурсів до ключових галузей, котрі є визначальними у забезпеченні економічного зростання. Такими визначальними для економічного розвитку галузями в сучасних економіках знань є освіта і наука – джерела інтелектуального капіталу та інноваційного потенціалу нації. Інноваційний розвиток став основою поступу сучасної прогресивної світової спільноти. Національною інноваційною системою (НІС) визначено сукупність взаємопов’язаних суб’єктів і об’єктів інноваційної діяльності, що зайняті виробництвом і комерційною реалізацією інноваційних продуктів та здійснюють свою діяльність в межах державної політики – правової, фінансової, соціальної 4. Національній інноваційній системі кожної країни притаманні свої особливості. Однак НІС всіх країн мають деякі базові елементи, які враховуються при визначенні концепцій національних інноваційних систем різних країн. Такими базовими елементами НІС виступають:

Професійна підготовка майбутнього магістра вищого навчального закладу завершується написанням магістерської роботи, яка є випускною науково-дослідницькою роботою. Основне завдання її автора – продемонструвати рівень своєї наукової кваліфікації, уміння самостійно вести науковий пошук і вирішувати конкретні наукові завдання. Магістерська робота майбутнього менеджера має узагальнюючий характер, оскільки є своєрідним підсумком підготовки магістра, а також самостійним оригінальним науковим дослідженням студента, у розробці якого зацікавлені установи, організації або підприємства, при цьому студент упорядковує за власним розсудом накопичені наукові факти та доводить їх наукову цінність або практичну значимість. На сучасному етапі розвитку аграрної освіти спостерігається глибока інтеграція наукових досліджень з інформаційними системами та технологіями, яка зумовлює розроблення принципово відмінних підходів для отримання нових наукових знань з використанням як відомих інформаційних інструментальних засобів, так і спеціально створених нових унікальних інформаційних технологій.