30–31 July, 2014
Цель данной статьи - показать значение связи с обществом, как инструмента, на примере похода Разина в период крестьянской войны 1670-1671 годов. Рассмотрим активность Степана Тимофеевича в вопросах приобретения контактов с народом, а так же особенности личности предводителя войны. Принимаем во внимание записки иностранного путешественника Яна Стрейса, который был современником событий и лично встречался с Разиным . Собирая воедино данные из литературы и источников, складывается образ предводителя крестьянской войны, личности, которая привлекла к себе внимание народа. Степан Тимофеевич ассоциируется с вольным «бунтарём», который противопоставляет себя принудительному закрепощению в период после 1649 года. Он создаёт образ борца за свободу, защитника перед произволом воевод и церковных представителей. Такую позицию, относительно личности Разина, выражает автор поэмы 1882 года Владимир Гиляровский в своём произведении «Стенька Разин».
Вивчення питаннь походження та ранніх етапів історії слов’ян вже понад століття неможливе без залучення археологічних матеріалів. Надзвичайно обмежена база писемних джерел, порівняно обмежені можливості джерел лінгвістичних, строкатість та хронологічна обмеженість етнографічних спостережень спонукали дослідників звертатися до археологічних пам’яток вже чи не в перших розвідках із зазначеної тематики. Питома вага археологічної складової у славістичних дослідженнях невпинно зростала, адже саме корпус археологічних джерел стрімко розширювався протягом кінця ХІХ – ХХ ст. Успіхи археології вже на середину ХХ ст. мали результатом те, що головні концепції слов’янського етногенезу та додержавного періоду історії слов’ян формулювалися саме дослідниками-археологами, а не фахівцями інших галузей. Причини цього слід вбачати не тільки у розширенні джерельної бази, а й у застосуванні нових методів аналізу археологічного матеріалу. Обидва зазначені фактори дозволили не просто ілюструвати відомості писемних джерел певними знахідками; археологічні матеріали самі по собі стали надійним підґрунтям для аналізу культурних процесів, соціально-економічного поступу, технологічних перетворень тощо. Вагомість внеску саме археологів у такі дослідження унаочнена у обсязі історіографічного доробку із позначеної проблематики, що склався на тепер; праці археологів складають в ньому левову частку.
У ХVІІІ ст. фінансова наука як самостійна галузь знань ще ніде, окрім Франції, не виокремилася. Протягом 2-ої половини ХVІІІ ст., у результаті поступового накопичення прийомів і методів вирішення завдань, які виникали у процесі розвитку різних аспектів фінансового і господарського життя суспільства політична економія і наука про фінанси набули форми цілісної системи знань і почали викладатися у західноєвропейських університетах. У фінансовій науці інтеграція знань відбулася через синтезування теоретичного і практичного матеріалу різних курсів у єдиній науці.
Дослідження еволюції розвитку протягом періоду 1990-2010 років науково-педагогічного забезпечення електронного дистанційного навчання (далі у тексті – ДН) у вищих навчальних закладах України як нової форми організації навчального процесу є актуальним аспектом вивчення історії інформатизації вітчизняної вищої освіти. Результати такого дослідження можуть пролити світло на більш загальні проблеми становлення і розвитку інформатики та її впровадження у вищій школі України – встановлення основних закономірностей розвитку науки інформатики, особливості створення апаратного та програмного забезпечення процесів інформатизації вищих навчальних закладів. Основними етапами розвитку наукового забезпечення електронної дистанційної освіти у вищій школі України були такі: 1) аналіз зарубіжного досвіду впровадження ДН в систему освіти та проведення порівняльного аналізу ранніх та сучасних зарубіжних теорій ДН (90-ті роки ХХ століття); 2) вітчизняні теоретичні обґрунтування дистанційної форми навчання: визначення сутності ДН; дослідження теоретичних та методичних засад організації та функціонування ДН; вивчення засобів організації функціонування ДН (з 2000 року). Розглянемо детальніше зміст другого етапу.
Багатовекторність дії карально-репресивної машини СРСР останнім часом активно вивчається дослідниками радянського періоду історії України. В досить великій кількості монографій і аналітичних статей розкривається зміст основних напрямків соціального спрямування репресій 20 - х - 30 -х рр. як у загальнодержавному вимірі, так і по окремим регіонам нашої держави. Стосовно Донецької області, дотепер основна увага була прикута до висвітлення найбільш гучних політичних процесів, з’ясування різноманітних аспектів репресій проти представників національних меншин регіону, робітничого класу, керівних кадрів та інтелігенції. Представники сільського господарства як окремий вектор політичних репресій тривалий час не потрапляли до поля зору дослідників. Нещодавно, в двох попередніх роботах нами було здійснено перші спроби з’ясувати масштаби і національну складову репресій проти працівників сільського господарства Донецької області в 1929 – 1933 рр.. Метою цього дослідження є з’ясування соціального складу репресованих аграріїв Донеччини і простеження його динаміки у важкий і трагічний період суцільної примусової колективізації та Голодомору – час кардинальних змін основних принципів ведення сільського господарства.