ХV Международная научно-практическая интернет-конференция

Мислителі різних часів і народів здавна намагалися і намагаються дати визначення й тлумачення логіки, з’ясувати її справжнє місце і роль у суспільному розвитку. Зокрема, батько-засновник західноєвропейської логіки Аристотель визначав її як «науку про доведення», перший реформатор логіки Ф. Бекон – як «науку про науку», французькі мислителі А. Арно та П. Ніколь – як «мистецтво мислити», німецький філософ І. Кант – як «науку про універсальні правила використання інтелекту». На особливу увагу заслуговує підхід видатного американського логіка Чарльза Пірса, який у своїй «Вступній лекції до вивчення логіки» (1883 р.) визначав її як «мистецтво мистецтв, як науку наук («art of arts, science of sciences»), яка прокладає шлях принципам усіх методів» [5, р. 11-12].

За допомогою аксіоматичного методу людство зробило величезний стрибок в області пізнання оточуючого світу. Якщо до початку ХІХ століття переважало уявлення про існування єдиного, богом створеного простору, то відкриття геометрії Лобачевского довело можливість існування інших просторів, які описано в неевклідових геометріях, і тим самим дало новий поштовх у розвитку аксіоматичного методу, який в свою чергу призвів до спроб нової дедуктивної побудови геометрії, яка б відповідала сучасним вимогам науки. Німецький математик М.Паш запропонував аксіоми порядку, які пов’язані з логічно необґрунтованим до тих пір поняттям «між». Італійські математики Дж.Пеано, Дж.Веронезе, М.Піері також внесли визначний вклад в наступні обґрунтування геометрії – в розробку аксіоматики обґрунтувань арифметики. Г.Кантор і Р.Дедекінд досліджували аксіоми неперервності. В історії розвитку аксіоматичного методу важливу роль зіграли аксіоми Д.Гілберта (1862-1943). Раніше стверджували, що аксіоми – це очевидна істина, яка не потребує доведення, або істина, яку неможливо довести. С точки зору Гілберта, аксіоми – це твердження, які приймаються без доведення з метою розкриття основних понять і побудови на їх основі строго дедуктивної системи. Аксіоматичний метод, вперше розроблений Д.Гілбертом в геометрії з нових позицій, став застосовуватися і в інших галузях математики: теорії множин, алгебрі, топології, теорії ймовірності. Крім того, аксіоматичний метод стали використовувати і при побудові інших наук, особливо, фізики. [13, с.22]

Мислителі різних часів і народів здавна намагалися і намагаються дати визначення й тлумачення логіки, з’ясувати її справжнє місце і роль у суспільному розвитку. Зокрема, батько-засновник західноєвропейської логіки Аристотель визначав її як «науку про доведення», перший реформатор логіки Ф. Бекон – як «науку про науку», французькі мислителі А. Арно та П. Ніколь – як «мистецтво мислити», німецький філософ І. Кант – як «науку про універсальні правила використання інтелекту». На особливу увагу заслуговує підхід видатного американського логіка Чарльза Пірса, який у своїй «Вступній лекції до вивчення логіки» (1883 р.) визначав її як «мистецтво мистецтв, як науку наук («art of arts, science of sciences»), яка прокладає шлях принципам усіх методів» [5, р. 11-12].

За допомогою аксіоматичного методу людство зробило величезний стрибок в області пізнання оточуючого світу. Якщо до початку ХІХ століття переважало уявлення про існування єдиного, богом створеного простору, то відкриття геометрії Лобачевского довело можливість існування інших просторів, які описано в неевклідових геометріях, і тим самим дало новий поштовх у розвитку аксіоматичного методу, який в свою чергу призвів до спроб нової дедуктивної побудови геометрії, яка б відповідала сучасним вимогам науки. Німецький математик М.Паш запропонував аксіоми порядку, які пов’язані з логічно необґрунтованим до тих пір поняттям «між». Італійські математики Дж.Пеано, Дж.Веронезе, М.Піері також внесли визначний вклад в наступні обґрунтування геометрії – в розробку аксіоматики обґрунтувань арифметики. Г.Кантор і Р.Дедекінд досліджували аксіоми неперервності.

Мамлакатимизда ахборот соҳасини тезлик билан ривожлантириш, унинг кўлами ва имкониятларини ўстириш, давлат ва жамият ҳаётидаги турли хил йўналишларда кенг татбиқ этиш бугунги кун учун энг муҳим масалалардан биридир. Бугун инсоният ахборот асри, мафкуравий тўқнашувлар кучайган, Президент Ислом Каримов таъбири билан айтганда, “маълум бир давлатлар ва сиёсий кучларнинг манфаатларига хизмат қиладиган, турли маъно-мазмундаги мафкуравий кучларнинг таъсири” доимий равишда сезилиб турган даврда яшаётган экан, бу аҳолининг барча қатламлари, айниқса, ёшлар онгида мафкуравий бўшлиқ пайдо бўлишига йўл қўймаслик, ташқи ғоявий таъсир ва хуружлардан мустаҳкам иммунитетни шакллантиришга алоҳида аҳамият беришини тақозо қилмоқда. Чунки “Биз бугун ён-атрофимизда, айтиш мумкинки, бутун дунёда нотинчлик, қарама-қаршилик ва кескин зиддиятлар рўй бераётган ўта мураккаб бир замонда яшаяпмиз. Шундай таҳликали вазиятни эътиборга оладиган бўлсак,...юртимизнинг тинчлиги, халқимизнинг ҳамжиҳатлигини ҳар томонлама асраш ва мустаҳкамлаш, доимо сергак, сезгир ва ҳушёр бўлиб яшашимизни бугун ҳаётнинг ўзи талаб қилмоқда” 1.

Таълим муаммолари, унинг ҳозирги замони ва келажаги бутун жамият учун ҳар доим долзарб бўлиб келмоқда. Айниқса бу муаммолар ҳозирги кунда, яъни ахборот цивилизациясининг шаклланиши даврида, янги технологияларнинг шиддат билан тараққий этиб бораётган замонда ниҳоятда долзарб ҳисобланади. Сўнгги йилларда таълим фалсафаси деган янги фан фаол ривожланиб бормоқда. Фалсафа ва таълим тушунчаларини нима боғлайди, деган савол пайдо бўлиши мумкин. Таълимнинг замонавий тизими ўзининг асосий хусусиятларини ўтган аср мобайнида маълум фалсафий ва педагогик ғоялар таъсири остида шаклланган. Ушбу ғоялар 18 аср охири -19 аср бошларида Коменский, Песталоции, Фребель, сўнгра эса Гербарт, Дистервег, Дьюи ва илмий педагогиканинг бошқа асосчилари томонидан шакллантирилган бўлиб, умуман олганда таълимнинг “мумтоз” (классик) тизимини ташкил этади. Бу модель икки аср давомида эволюцион юксалишни бошидан кечирган бўлса-да, унинг асосий тавсифлари ўзгармаган.