VIII Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Актуальність розгляду інституту кримінальних проступків набуває особливого значення в зв'язку з останніми новелами у вітчизняному законодавстві та прагненні привести його до міжнародних стандартів. Дискусійними є питання про визначення критерію який би розмежовував злочин, проступок і адміністративне правопорушення. 13 квітня 2012 року в другому читанні і в цілому Верховна Рада України приняла проект Кримінального процесуального кодексу України[1]. Одна з особливостей це відмінність процедури кримінального переслідування осіб, які вчинили злочини, та осіб, які вчинили кримінальні проступки, але Кримінальний кодекс України такої диференціації злочинних діянь не передбачає.

Важливе місце у виконанні завдань з охорони майнової сфери займає боротьба з привласненням, розтратою майна та заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем. За даними Департаменту інформаційних технологій МВС України у цій категорії злочинів у 2003 р. було порушено 7 307 кримінальних справ, у 2004 р. – 7 403, у 2005 р. – 7 442, у 2006 р. – 7 371, у 2007 р. – 7 193, у 2008 р. – 7171, у 2009 р. – 7832, у 2010 р. – 8240 [1]. Нещодавня статистика свідчить про зростання кількості вказаних кримінальних правопорушень, так, у 2013 р. їх було виявлено 13 193, а за 10 місяців 2014 р. – 9740 [2]. Вочевидь, кількість таких злочинів є стабільно високою. У зв’язку з цим, актуальним в даний час є дослідження розслідування привласнення, розтрати майна та заволодінням ним шляхом зловживання службовим становищем (далі для зручності використовуватиметься термін розкрадання, як узагальнююче поняття для позначення всіх форм привласнення, розтрати майна або заволодіння ним шляхом зловживання службовим становищем).

Розвиток суспільного життя в Україні є неможливим без розвитку земельних та економічних відносин. Цей розвиток базується на ринкових відносинах. У ринковому просторі земельні ресурси стали детермінуючим чинником оптимізації потреб людей, сфер економічної діяльності, регіонів, держави. Ринок землі – складна, суперечлива, багатобічна і багатомірна економічна система, що виражає прямі і зворотні зв’язки суб’єктів господарської діяльності щодо руху (оренди, застави, купівлі-продажу, обміну, дарування, спадкування ) земельних ділянок і прав на них і реалізує економічні інтереси суб’єктів ринку землі. Всебічне вивчення властивостей об’єкта ринкових відносин, виділення й узагальнення можливих варіантів його функціонального використання, а отже , і різних варіантів поведінки суб’єкта за наявності певних обмежень, а також дослідження зазначених принципів багатоваріантності за допомогою теорії множин дозволило розробити загальну теоретичну модель поетапного прийняття рішень суб’єктом ринкових відносин про варіантів своєї поведінки.

Институт административной ответственности в России начал формироваться со второй половины XIX в. Изначально он являлся важнейшей составной частью полицейского, а затем административного права и рассматривался как механизм осуществления государственного управления в сфере обеспечения общественного порядка и обще­ственной безопасности. Решающее влияние на его развитие ока­зывали экономические и социальные условия жизни страны, по­литический режим, уровень культуры населения, философские и правовые взгляды представителей научного юридического сооб­щества.

В политической, предпринимательской, коммерческой и иных сферах деятельности важную роль играют деловые беседы и переговоры. Изучением этики и психологии переговорных процессов занимаются не только отдельные исследователи, но и специальные центры, а методика ведения переговоров включается в программы подготовки специалистов различных профилей [1]. Проведение деловых переговоров – это процесс коммуникации между сторонами для достижения своих целей, при которой каждая из сторон имеет равные возможности в контроле ситуации и принятии решения. В узком смысле переговоры можно рассматривать как один из методов альтернативного урегулирования споров.

Принцип оптимального поєднання централізованого і локального правового регулювання є однією з важливих засад функціонування трудового права у системі права України. Ця фундаментальна категорія трудового права та її складові частини завжди були і будуть у центрі уваги науковців. Зокрема, локальне правове регулювання, його поєднання з централізованим регулюванням трудових відносин є одним з головних напрямів дослідження проф. Р.І. Кондратьєва [1]. Останніми роками в Україні були написані і дисертаційні дослідження локального правового регулювання за трудовим правом. Незважаючи на це, внутрішній трудовий розпорядок та його правове регулювання не стали самостійним предметом згаданих наукових досліджень. Схожа ситуація властива і для навчальної правової літератури в Україні. В одних підручниках локальне правове регулювання внутрішнього трудового розпорядку не знаходить свого відображення, в інших воно подано лише у загальному ракурсі. Тому тема пропонованої статті – актуальна, а її метою є з’ясування ролі локального правового регулювання у визначенні внутрішнього трудового розпорядку та розкритті системи локальних нормативно-правових засобів, що забезпечують цей розпорядок.

Концепції інтелектуальної власності, які ми відносимо до абстрактно-постулатівних, відрізняються тим, що в їх основі лежать абстрактні положення (думки), прийняті в якості постулатів, при цьому такі вихідні положення, мабуть, здаються авторам настільки очевидними, що вони не призводять об'єктивних доказів на користь їх істинності. Слід зауважити, що по відношенню до абстрактно-постулатівних підходу (можуть існувати безліч альтернативних варіантів, наприклад, формально-лінгвістичний, в якому значення понять складних словотворів постулируются на основі формального з'єднання лінгвістичних значень окремих слів (цей варіант, стосовно інтелектуальної власності, буде розглянуто в наступному параграфі).