І Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Актуальність теми дослідження обумовлена тим, що вказуючи на стан сильного душевного хвилювання, законодавець не розкриває його суті, а без цього важко правильно визначити юридичну природу складу злочину. Неоднозначність трактування відповідних положень у науці позначається і на правозастосовній практиці. Проблемам кримінальної відповідальності за злочини, вчинені в стані сильного душевного хвилювання присвячені праці О.В. Авраменка, М.І. Бажанова, Ю.В. Бауліна, М.І. Дубініної, В.О. Навроцького, В.В. Сташиса, В.Я. Тація, С.С. Яценка та інших. Не зважаючи на велику кількість досліджень науковців щодо визначення поняття «стан сильного душевного хвилювання», до цих пір так і не вироблено єдиного підходу щодо тлумачення даного поняття. Дослідивши сучасні підходи науковців до розуміння поняття «стан сильного душевного хвилювання» можна виділити три підходи щодо визначення: 1. До першої групи відносяться науковці (В.В. Сташис, М.І. Бажанов), які говорять, що стан сильного душевного хвилювання – це стан фізіологічного афекту. 2. Науковці наступної групи вважають, що стан сильного душевного хвилювання – це стан афекту, не акцентуючи увагу на те, фізіологічний це стан чи ні. 3. Науковці третьої групи вважають, що поняттям «стан сильного душевного хвилювання» охоплюється не тільки стан афекту, але й інші емоційні стани, які є сильними за своїм впливом на психічну діяльність.

Преобразования, которые происходят в России в связи с переходом к рыночной экономике, требуют существенных изменений в правовом регулировании трудовых отношений. Формирование и развитие рынка труда сопровождается реформированием законодательства, в том числе и трудового, усиливается роль и значение трудового договора. Из положений части 2 статьи 15 Конституции Российской Федерации (далее – Конституция РФ) [1] вытекает обязанность соблюдать трудовое законодательство работодателями и работниками. Специальная обязанность соблюдать трудовое законодательство и иные акты, содержащие нормы трудового права, установлена законодателем в отношении работодателей. Часть 3 ст. 11 Трудового кодекса Российской Федерации (далее – ТК РФ) (в редакции Федерального закона от 02.04.2014 № 55-ФЗ) [2] обязывает всех работодателей в отношении с работниками руководствоваться положениями трудового законодательства и иных актов, содержащих нормы трудового права, а часть 2 ст. 22 ТК РФ (в отношении обязанностей работодателя) предусматривает основной обязанностью работодателя соблюдение трудового законодательства и иных нормативных правовых актов, содержащих нормы трудового права, локальных нормативных актов, условий коллективного договора [3].

Послідовна інтеграція у світове економічне співтовариство як обраний Україною шлях розвитку однією з умов передбачає проведення цілеспрямованої політики щодо створення державної системи стандартизації, гармонізованої з відповідними міжнародними системами та системами окремих зарубіжних країн. При цьому пріоритетним завданням має бути розроблення дієвого механізму правового регулювання, що забезпечував би оптимальне функціонування стандартизації як основи надійного захисту прав споживачів, ефективної роботи, захисту прав і законних інтересів суб’єктів господарювання. Окремі аспекти правової регламентації стандартизації в Україні розглянуті у працях таких науковців, як М. Мухаровський, Д. Сакоян, В. Тетера та ін. Дослідження правового регулювання стандартизації посідає важливе місце серед багатьох інших питань, що потребують вдосконалення правового забезпечення. Все це свідчить про актуальність обраної теми дослідження. Метою даної статті є дослідження та аналіз правових основ стандартизації в Україні.

Із розвитком комп'ютерних технологій поширилася практика використання злочинцями засобів комп'ютерної техніки при здійсненні розкрадань . Для грамотного отримання та використання фактичних даних при розслідуванні злочинів, вчинених з використанням комп'ютерів, інформаційно-технологічних систем та мереж, а також мереж електрозв'язку, необхідне використання спеціальних знань [1, с. 2]. У зв'язку з цим, при розслідуванні злочинів даної категорії виникає потреба призначення експертизи засобів електронно-обчислювальної техніки і програмного забезпечення [2, с. 205]. З огляду на це, дослідження особливостей підготовки до комп'ютерно-технічної експертизи при розслідуванні розкрадань набуває особливої актуальності. Питання, що стосувались підготовки до комп'ютерно-технічної експертизи розглядалися низкою авторів, серед яких С.П. Дідковська, І.В. Європіна, Н.І. Клименко, В.К. Лисиченко, Г.М. Надгорний та інші. Метою даного дослідження є аналіз підготовки до комп'ютерно-технічної експертизи, як слідчої дії, що забезпечує виявлення і фіксацію відомостей про обставини, що мають значення для розслідування розкрадань. Слід зазначити, що при розслідуванні розкрадань слідчий постійно стикається з необхідністю встановлення обставин, що потребують застосування різних спеціальних знань. Найбільш ефективною і відпрацьованою формою застосування спеціальних знань є призначення експертизи [3, с. 97].

Теорологические юридические науки, призванные разработать философские, экономические, социологические, политологические, филологические, психологические, теорологические, исторические и иные теоретические основы для рационального, эффективного и качественного проведения каждого из направлений юридической деятельности, а также для развития в контексте выполнения этих задач иных юридических наук: 1.1. Мононауки: Философия юриспруденции (философия права), Экономика юриспруденции (на основе политэкономии), Политология юриспруденции (теория государства), Социология юриспруденции (социология права), Психология юриспруденции (юридическая психология), Теорология юриспруденции (теория права), История отечественной юриспруденции (история государства и права Украины), История зарубежной юриспруденции (история зарубежных государств и права), История правовых учений (история правовых и политических учений) и др. 1.2. Полинауки: Филология юриспруденции, Энциклопедия юриспруденции, Сравнительная юриспруденция (сравнительное правоведение), Педагогика юриспруденции и др.

С возникновением товарно-денежных отношений каждый субъект хозяйствования в той или иной мере использует наличные денежные средства (наличность). Во всех странах обращение наличности регламентировано на законодательном уровне. На территории Украины обращение наличности у субъектов хозяйствование регулируется Положением о ведении кассовых операций в национальной валюте в Украине № 637 от 15 декабря 2004 года (далее Положение о ведении кассовых операциях). Согласно данному положению субъекты хозяйствования осуществляют расчеты наличными между собой и с физическими лицами через кассу как за счет наличной выручки, так и за счет средств, полученных из банков, путем перевода наличности для уплаты соответствующих платежей. Субъекты хозяйствования имеют право осуществлять расчеты наличными между собой и/или с физическими лицами в течение одного дня по одному или нескольким платежным документам в пределах предельных сумм расчетов наличными, установленных соответствующим постановлением Правления Национального банка Украины. Платежи сверх установленных предельных суммах проводятся через банки или небанковские финансовые учреждения. Количество субъектов хозяйствования и физических лиц, с которыми осуществляются расчеты, в течение дня не ограничивается.