XI Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

Коммуникативная компетенция, формируемая у иностранного студента, является основной целью преподавания русского языка как иностранного. Понятие коммуникативной компетенции в методике преподавания русского языка отличается сложностью и многомерностью. В связи с этим возникло множество определений коммуникативной компетенции и составляющих это понятие компонентов: языковая, речевая, лингвострановедческая, профессиональная и др. Исходя из отдельных сторон описываемого явления, исследователи рассматривали каждый компонент как отдельный и самодостаточный.

За сучасних умов зростають вимоги до якості підготовки фахівців вищої школи. Випускнику вузу необхідно володіти фундаментальними знаннями, високою майстерністю, усебічною загальною культурою. Невід’ємним компонентом професійного фаху студентів слід вважати ораторську майстерність. Показники культури будь-якої освіченої людини − це правильна й красива мова, уміння переконувати інших в істинності своєї думки, здатність до коректної участі в дискусії. Варто згадати, що спілкування − це двосторонній процес: люди розуміють і сприймають того, хто сам уміє слухати та одночасно відчувати, як його промова та вислови сприймаються іншими.

Перевод текстов представляет определенную трудность, и связано это не только с пониманием содержания оригинала, но и с необходимостью поиска и нахождения лексических соответствий для иностранных слов и словосочетаний. Проблема заключается в том, что во многих случаях точные соответствия для иностранных слов среди русских лексических единиц отсутствуют, и переводчику всякий раз приходится создавать свой вариант перевода, как бы делая заявку на создание нового термина.

Мова втілює менталітет нації. Кожна нація в процесі свого розвитку створює моральні і духовні цінності, сукупність яких становить культуру певної нації. Окремі цінності нації зафіксовані саме за допомогою мови. У сучасному світі неможливо обійтися без найважливішого засобу спілкування – мови, яка допомагає нам не тільки зрозуміти один одного,а й слугує способом передачі досвіду нашим нащадкам. Українська мова – культурне багатство нашого народу, тому саме питання культури стає першочерговою проблемою для сучасного мовлення. Величезне значення має також його стилістична унормованість, тобто використання певних засобів мови в доречній ситуації.

Вербалізація емоції співчуття відбувається в реальній комунікації як процесі мовленнєвого спілкування, що отримує свою фіксацію в художньому тексті. Комунікація – це процес передавання і сприйняття інформації (від мовця до адресата) [3]. Виконуючи низку функцій, зокрема інформативну, соціальну, експресивну, прагматичну та інтерпретативну, комунікація представлена двома своїми видами: вербальна та невербальна. Мінімальною одиницею вербальної комунікації вважається мовленнєвий акт як єдність трьох структурно обов’язкових компонентів: локутивного акту (вимовляння), іллокутивний акту (втілення комунікативної мети мовця) і перлокутивного акту (вплив висловлення мовця на адресата). За своїм обсягом мовленнєвий акт може як збігатися, так і не збігатися (бути більшим) з реченням, вимовленим мовцем [1, с. 412]. Таке речення стає висловленням, яке є реальною одиницею мовлення.

Законом о высшем образовании Украины от 1 июля 2014 года предусмотрено снижение аудиторной нагрузки студента до 30 часов в неделю в пользу освобождения времени для самостоятельной работы (СРС), которая помогает наиболее эффективно вовлекать студента в познавательный процесс, превращая обучаемого в активного его участника. В связи с этим особую актуальность приобретает организация СРС, важнейшим моментом которой является контроль уровня усвоения знаний, полученный в результате выполнения заданий.

Вопрос взаимодействия мифа и литературы актуализировался для литературоведенья с того времени, как миф из мировоззренческой категории перешёл в категорию эстетическую. Интерпретировать образы первобытного мифологического мировоззрения пытались ещё в Древней Греции, ныне рассматривают те же архаические мифо-символические структуры, однако с позиций их интерпретации сознанием творца.

Ўзбекистон Республикаси халқаро муносабатлар кенгайиб бораётган ҳозирги пайтда чет тилларни ўрганиш зарурий эҳтиёжга айланди. Чет тилларни ўргатиш услубларини такомиллаштириш, уларнинг сифатини оширишга бўлган қизиқиш тобора кучайиб бормоқда. Олий ўқув юртларида талабаларнинг оғзаки ва ёзма нутқ маданиятларини ошириш шу куннинг долзарб вазифаларидан биридир. Шу жумладан гуманитар факультет талабалари учун суҳбат мавзусига матн тузиш ҳам муҳимдир.

Питання про природу артикля висвітлювалося ще в ранніх англійських описових граматиках XVI ст. і продовжує активно вивчатися в наш час. Теорії про артикль як самостійну частину мови дотримувались в XIX ст. дуже багато спеціалістів, разом з тим існувала концепція, згідно з якою артикль включався в клас займенників або в клас прикметників. При цьому в одних граматиках артикль класифікувався як визначальний (delini) прикметник, в інших - як відокремлений (distinguishing) прикметник або вказівний (demonstrative), а деякі спеціалісти вважали його обмежуючим (limiting) прикметником.

Проблема функціональних досліджень східних мов, зокрема й турецької, становить один із пріоритетних напрямів орієнталістичних студій у нашій країні. Лінгвістичний функціоналізм протягом кількох останніх десятиліть довів свою наукову спроможність і продуктивність в описі граматики, семантики і функціонування мовних засобів, надто ж із погляду прикладного, на який головно орієнтуємося й ми: маємо кінцевою метою створення функціональної (чи то пак функціонально-комунікативної граматики) турецької мови, зразка якої ще не було досі створено не лише в Україні, але й, щонайменше, на пострадянському просторі.

На современном этапе развития общества становится очевидным, что проблемы культуры и межкультурной коммуникации должны быть представлены в учебном процессе в качестве глобальной задачи системы образования. Интенсификация межкультурных контактов представителей разных стран и народов обуславливает изменение структуры содержания и смещение социокультурных приоритетов в сфере языкового образования. Необходимость включения культурологического компонента в процесс обучения, определение его места в современной концепции обучения обусловлена возникновением коммуникативных проблем, которые приводят, в свою очередь, к недостаточной эффективности межкультурного общения. В связи с этим в современной психолого-педагогической литературе активно разрабатывается концепция социокультурного обучения.

1950-60-жылдар – «халықтар көсемi» Сталиннiң шексiз құзырының соңғы сәттерiне куә болып, қиялқанат Хрущев дәуренiн бастан өткерген, он сегiз жыл бойы кеңестiк-коммунистiк тақта тапжылмай отырған Брежнев билiгiне жол ашылған кезең.

Сучасні вимоги до підготовки кваліфікованого спеціаліста перш за все потребують від нього бути активним учасником всіх глобалізацій них процесів, тобто бути плідним учасником міжкультурної комунікації та мати необхідної комунікативні спроможності в сферах професійного та ситуативного спілкування в усній і письмовій формах, навички практичного володіння іноземною мовою в різних видах мовленнєвої діяльності в обсязі тематики, що обумовлена професійними потребами; та бути спроможними оволодіти новітньою фаховою інформацією через іноземні джерела. Все це підвищує попит на кваліфікованих випускників (фахівців), вільно володіючих іноземною мовою, зокрема мовою міжнародного спілкування, та обумовлює необхідність вивчення курсу «Іноземна мова (за професійним спрямуванням)».