VI Международная научно-практическая интернет-конференция

Turkiston o`lkasini iqtisodini Markaz manfaatlariga to`la bo`ysundirishda bu yerda paxta yakkaxokimligini o`rnatish muhim ahamiyat kasb etar edi. Shuning uchun ham mustamlaka ma`muriyati agrar soha bilan izchil shug’ullana boshladi. Turkistondagi agrar siyosatni bosh maqsadi va asosiy yo`nalishlarini asosiy maqsadi shunday ifodalanadi. “ Bu markaziy masalada uch ko`rinish mavjud. Agar birinchisida yarqirab turgan yozuv “Pochta” bo`lsa, ikkinchisida “Sug’orish” va nihoyat, uchinchisida uncha ko`zga tashlanib turmagan bo`lsa ham, aslida hammasidan muhimi – “ruslarni ko`chirib keltirib o`rnashtirish” yozuvi turibdi”. Rossiya yer tuzilishi va yer ishlari boshqaruvchisi (1908-1915), agrar islohot sohasida P.A.Stolipinning eng yaqin xodimi bo`lgan A.V.Krivoshein o`z fikrlarini aniq dalillashga urinib, masalani dastlabki iqtisodiy tomoniga urg’u beradi. “Bizning ichki bozorimizga so`nggi yigirma yil ichida Amerika paxtasi uchun faqat boj tariqasida yetti yuz million rubl’ to`lashga to`g’ri keldi. 1900 yildan buyon esa yiliga qiriq million to`lab kelmoqdamiz. Turkistonni Rossiya davlati uchun bebaho boyliklar makoni ekanligi, ya`ni masalani sof iqtisodiy tomoniga markaz jiddiy e`tibor qaratgan edi”.

Огромная, без преувеличения, роль в жизни Ярославля этого времени, в его развитии и благоустройстве принадлежит Ивану Александровичу Вахромееву. И.А. Вахромеев (1843-1908) - купец, предприниматель, общественный деятель, известный благотворитель, коллекционер и любитель старины, происходил из потом¬ственной купеческой семьи. Он являлся владельцем крупнейших торгово-промышленных предприятий в Ярославле, самым известным из которых был «Торговый дом хлебных то¬варов И. А. Вахромеева с сыновьями». И. А. Вахромеев был крупным общественным деятелем. Он неоднократно избирался гласным губернского земского собрания. За заслуги перед городом и благотворительность он был удостоен в 1887 году звания «Почетного гражданина Ярославля» [1, с.43].

Прихід більшовиків до влади призвів до докорінної зміни не тільки політичного, а й економічного життя. Разом із мілітаризацією заводів і фабрик, введенням загальної трудової повинності для всіх верств населення, широко впроваджувалося в практику переведення армійських частин з військового на «трудовий фронт». Впродовж 1920-1921 рр. на територіях, які контролювала більшовицька влада, було сформовано 8 трудових армій. Українську трудову армію (УТА) утворили 16 лютого 1920 року, згідно з наказом № 180 по частинам Південно-Західного фронту. На початку існування трудових армій більшовицьке керівництво покладало на них значні надії, пов’язані з відбудовою як промисловості, так і сільського господарства. Деякі апологети їх створення стверджували, що залучення великої кількості червоноармійців до сільськогосподарських робіт бажане та вкрай необхідне. Головне управління землеробськими господарствами промислового пролетаріату (орган більшовиків, який здійснював контроль за станом сільського господарства), навіть, намітило ділянки робіт, де мали використовуватися трудармійці, зокрема і Української трудової армії: праця в націоналізованих господарствах з великою площею та допомога цукровій промисловості (посадка буряків та догляд за ними) [1, 5 мая, № 11].

Жадид матбуоти озодликни, Ватанни жондан ортиқ севувчи, илғор тушунган, ҳар томонлама камол топган эркин Туркистон фуқаросини тарбиялашни ўз олдига вазифа қилиб қўйди. Афсуски, дастлабки феврал инқилоби берган ҳуррият узоққа чўзилмади. Большевикларнинг 1917 йилнинг 25 октябрида амалга оширган давлат тўнтариши тез орада унинг ютуқларини йўққа чиқарди, Ленин бошчилигида ишлаб чиқилган янги мустамлакачилик режаси асосида барча тараққийпарвар кучлар қатағон қилинди. Фалсафий фанлар, шу жумладан, ахлоқшунослик ҳам тараққиётдан тўхтади; улар мафкурага буйсундирилиб, сохталаштирилди; эркин фикр таг-туги билан қўпориб ташланди. Шу сабабли жадидчилик ўз олдига қўйган вазифаларни тўла адо этолмади. Лекин, шунга қарамасдан, Туркистондаги бу маърифатчилик ҳаракати, қисқа муддат фаолият кўрсатган бўлса ҳам, мазлум халқларни маълум маънода уйғота олди.

З початком окупації українських територій в роки Другої світової війни, місцеве населення опинилося в умовах інформаційного вакууму, різкого послаблення впливу радянської пропаганди, ідеологічної дезорієнтації, що відкривало широке поле діяльності для окупаційної влади. В статті розглядаються основні засоби, за допомогою яких окупаційна влада провадила широкомасштабну агітаційно-пропагандистську роботу. Основним джерелом інформації на окупованих територіях була періодична преса, яка повністю підпорядковувалась пропагандистським цілям. Ще на початку війни А. Розенберг підписав директиву щодо роботи преси і пропаганди на східних окупованих територіях, згідно з якою передбачалося видання місцевих газет під контролем рейхскомісарів для того, щоб населення не залишалося без джерела інформації, оскільки це вважалося політично невигідно.

Кишиларда экологик маънавиятни шакллантириш учун биринчи навбатда халқнинг тарихан таркиб топган экологик — маънавий меросини ўрганиш зарур. Ундан кейин жамият ҳаётидаги ҳозирги ўзгаришларни ҳисобга олган ҳолда атроф муҳитни муҳофаза қилиш ва ресурсларнинг барча турларидан оқилона фойдаланиш қоидасининг қатъий тизимини яратиш керак. Айни пайтда ресурс тушунчаси замирида одам ресурслари, уларнинг интелектуал потенциали ҳамда табиат бойликлари англашилади. Юқорида қайд қилинганидек, жамият ва табиатнинг ўзаро муносабатида экологик мувозанат сақланишининг асосий тамойиллари инсоннинг табиатга таъсирини энг оз миқдор даражасига келтириш ҳисобланади. Бунда одамлар ўз хўжалик фаолиятларида табиат бойликларидан энг кам миқдорда фойдаланишга интилишлари тушунилади.

Процес формування фільварків в Галичині розпочався задовго до XVI століття. Вони існували уже в період розквіту європейського феодалізму. Саме тому слід зазначити, що фільварки функціонували не лише для забезпечення безпосередніх потреб феодала, а розраховані на виробництво продуктів для ринку. Фільварки XVI – XVIІ ст. являли собою певне землеробсько-тваринницьке господарство, де сільськогосподарські культури, за якими можна найточніше визначити кількість товарної продукції – це жито, пшениця, овес, ячмінь [2].