VI Международная научно-практическая интернет-конференция

Загальна постановка проблеми. В гуманізації сучасної освіти важливим для педагога-вихователя є вміння правильно реагувати на конфліктні ситуації, які виникають особливо часто в тимчасових дитячих колективах в умовах Дитячого оздоровчого табору. Конфліктології, як науці вже йде друге сторіччя. І за цей період вчені розкрили багато закономірностей розвитку конфлікту і керування ним. Конфлікти мають багато областей свого прояву. Але особливо гострі проблеми вони створюють у педагогічній сфері, так як в ній присутня дитина – особистість, що формується. Конфлікт у загальному розумінні це зіткнення, протиріччя. Стикатися можуть цілі, інтереси, позиції, думки і погляди, культури, тощо. Особливо гострими можуть бути такі зіткнення в тимчасовому дитячому колективі оздоровчого табору.

Проблема взаимодействия взрослого с ребенком занимает в психологии одно из центральных мест, это обусловлено осознанием исключительной роли взрослого в развитии ребенка. Ее исследованием занимались Н.В. Гапанович-Кайдалов, А.Я. Варга, Л.А. Забродина, Е.А. Панько, Т.В. Сенько, Е.О. Смирнова, М.В. Соколова, Д.И. Фельдштейн, И.А. Фурманов, Г.Т. Хоментаускас, Э.Г. Эйдемиллер, В.В. Юстицкис и другие. Как отмечает Л.А. Андреева, «современные родители снимают с себя многие обязанности и родительскую ответственность за образовательно-воспитательный процесс, в результате часто «атрофируется» их ответственное отношение к детям. При этом резко обострились противоречия между усиливающейся с возрастом потребностью ребенка во внимании и усложнением социальной ситуации, с одной стороны, и непрерывным ослаблением необходимого внимания со стороны взрослых, в том числе родных людей – с другой. Проявляя повышенную заботу об одежде, питании, развлечении своих детей, они не реализуют возможности общения с ними – это приводит к возникновению у детей чувства одиночества, доходящее до отчаяния, растет цинизм, нивелируется уважение к важнейшим человеческим. Очевидно, что психическое развитие детей во многом определяется характером его отношений с социальным окружением. Потребности, интересы, склонности личности являются, прежде всего, результатом того, как человеку удается взаимодействовать с совершенно конкретной окружающей средой и насколько эта среда позволяет человеку проявлять его индивидуальность, как в предметной деятельности, так и при взаимодействии с другими людьми. От детско-родительских отношений, по мнению А.Н. Леонтьева, «зависят не только успехи и неудачи ребенка, в них самих заключены радости и огорчения, они имеют силу мотива» [2, с. 23].

Согласно международной классификации, пожилой возраст для мужчин - это возраст с 60 до 74 лет, для женщин – с 55 до 74 лет; старческий возраст – с 75 до 90 лет, как для мужчин, так и для женщин. Признаки старения выражаются в постепенном снижении функциональных возможностей человеческого организма. Старение – процесс индивидуальный, у одних людей он начинается раньше, а у других – позже. Известно, что старение как социально-психологический феномен зависит от социально-экономического и культурного уровня развития общества. В немалой степени старение зависит и от личностных качеств конкретного индивида пожилого возраста: от уровня активности в умственной и физической деятельности, социальной востребованности, коммуникабельности, уровня образования, разносторонности интересов, оптимистичного отношения к окружению и др. Изменения, связанные со старением человека, приводят в первую очередь к затруднению его психической и социальной адаптации. Процесс старения оказывает влияние на непосредственные социальные контакты и связи отдельного индивида, делая их, с одной стороны, более устойчивыми, а с другой – ограничивая их количество. Проблема социально-психологической адаптации пожилых людей в отношении социального окружения разработана недостаточно, поэтому она представляется нам актуальной. Современная психология ставит проблему создания условий для полноценной жизни в пожилом возрасте, необходимости подготовки человека к старости. Одна из актуальных тем современных научных исследований - необходимость сохранения активной жизни в пожилом возрасте.

В наш час важких випробувань для країни тероризм – вже не просто «відда-лена картинка», а жахлива реальність сьогодення. Перш за все, вона вражає масштабністю втрачених людських життів та цинізмом. Навіть виходячи з того, що характеристика терориста розглядається, як «синдром», можна стверджувати, що тероризм – не застійне явище, а таке, що знаходиться в розвитку, відповідно, набуває певних форм (модифікацій), та за змістом тероризм пропагує ідею руйнації, хаосу, залякування мас – от-же, повної деструкції. Сучасний тероризм виступає в формі: міжнародного тероризму у вигляді терористичних актів у міжнародному масштабі; полі-тичного (певні політичні угрупування всередині країни діють з метою деста-білізації внутрішньої обстановки); національного (боротьба за національне самоствердження) та релігійного (різноманітні мережі терористів, націлені на «релігійне відродження»); державного (внутрішньополітичний тероризм у вигляді терористичних дій, направлених проти уряду); інформаційного (прямий вплив на психіку та свідомість людей з метою формування необхід-них думок та суджень, які певним чином спрямовують поведінку людей); економічного (різноманітні дискримінаційні економічні дії, з метою ство-рення впливу на економічних конкурентів, соціальні групи та прошарки на-селення, а також на держави та їх лідерів для досягнення конкретних еконо-мічно вигідних для терористів рішень); стихійного та організованого; повіт-ряного (терористична атака 11 вересня 2001 року в Нью-Йорку на Всесвітній торговий центр); кримінального тероризму, що переслідує корисливі цілі (збагачення, отримання матеріальних статків); соціального (на рівні соціаль-ної нестабільності); безкорисливого тероризму (діяльність російських рево-люціонерів-терористів на початку XX століття в їх прагненні до соціальної справедливості для всіх людей держави); технологічного (незаконне викори-стання ядерної, хімічної, бактеріологічної (біологічної) зброї або її компоне-нтів: ядерних, радіоактивних, високотоксичних хімічних речовин, патоген-них мікроорганізмів, а також виведення з ладу або руйнування систем життє-забезпечення міст та промислових центрів для досягнення політичних, еко-номічних та інших цілей).

Недостатня розробленість основ формування психологічної готовності учнів старших класів до оволодіння іноземними мовами у ВНЗ стримує створення єдиного підходу щодо такого навчання, помітно впливає на якість знань і навичок студентів з іншомовного спілкування за фахом. Оволодіння учнями основами іноземної професійної мови вельми актуальне в процесі їх профільного навчання у старшій школі і сприяє розвитку в них здібностей використовувати її як інструмент спілкування у майбутньому професійному середовищі. Профільне навчання учнів старшої школи на сьогодні майже не пов’язане з вивченням курсу іноземних мов, не закладено у його зміст. Як наслідок, не враховується і не розвивається професійна мотивація старшокласників, зменшується їх інтерес до оволодіння іноземною мовою, а в кінцевому результаті виявляється їх психологічна неготовність до засвоєння у ВНЗ іноземних мов у контексті професіоналізації майбутніх фахівців