29–30 Квітень, 2014
Алтай тобына енгізіліп жүрген тілдердің, соның ішінде, түркі және моңғол тілдерінің грамматикалық оқулықтарында аналитикалық тәсіл арқылы мезгілдік, мекендік, мақсаттық және т.б. қатынастарды білдіріп, сөздерді сабақтастыра байланыстырудың амалы болатын сөздердің қатары оларды флективті тілдерден ерекшелейтін құбылыстардың бірі болып табылады. «Негізгі мағыналы сөздің соңына орналасу ыңғайына қарай түркі тілдерін зерттеуші ғалымдардың біразы бұларды послелог деп те атайды... бірқатар зерттеушілер көмекші есімдерді өзге шылаулардан бөліп «служебные имена» немесе «послелоги-имена» деп те атағанды қалайды [1, 449].
Еріх Марія Ремарк – один із видатних письменників XX століття. Присвячені проблемам сучасної історії, книги письменника несуть у собі ненависть до мілітаризму і фашизму, до державного устрою, який породжує смертельні бої, який є злочинним і нелюдяним за своєю суттю. Пристрасний антивоєнний і антифашистський пафос, хоча й послаблений індивідуалістичною позицією письменника та його героїв, демократизм, який виявляється у глибокій симпатії до фронтових солдат, до тих, кого переслідували у капіталістичному світі, до життя, над яким нависла загроза смерті, віра в людину та її гідність – все це робить твори письменника зразками німецької прози XX століття. Актуальність роботи зумовлена важливістю вивчення тенденцій розвитку літературного процесу другої половини ХХ століття, зокрема, в німецькій літературі.
Інтернет-технології відіграють позитивну роль у формуванні іншомовної комунікативної компетенції студентів, оскільки ефективне вивчення іноземної мови пов’язане з автентичними аудіо-, відео- та друкованими матеріалами. Володіння комунікативною та міжкультурною компетенцією неможливе без практики спілкування, тому використання ресурсів Інтернет на заняттях з іноземної мови є незамінним: віртуальне середовище Інтернет дозволяє вийти за часові та просторові рамки, надаючи його користувачам можливість автентичного спілкування з реальними співрозмовниками на актуальні теми. Однак, варто пам’ятати, що Інтернет – це лише другорядний технічний засіб навчання, тому для досягнення успішних результатів необхідно грамотно інтегрувати його використання в процес навчання.
Формування творчого мислення видатного німецького письменника Г. Гессе проходило під впливом багатьох чинників: життєві обставини, коло філософських, культурологічних та літературних інтересів письменника, захоплення різними видами мистецтв, що «спрогнозувало» вектори розвитку всебічно розвиненої особистості, і, в свою чергу, стало орієнтиром для декількох поколінь інтелектуалів у ХХ ст.
Символ є складним і неоднозначним об’єктом наукового зацікавлення мовознавців, філософів, семіотиків, літературознавців, психологів, фольклористів, культурологів тощо. У сучасному українському мовознавстві питання мовного символу активно досліджують В. Жайворонок, В. Кононенко, О. Сімович; символ розглядають у фразеології (О. Куцик, О. Левченко, І. Намакштанська, Ю. Новикова, Д. Ужченко, В. Ужченко); фольклорі (М. Бігусяк, З. Василько, Л. Дідківська, Л. Дяченко, А. Мойсієнко, Г. Таранюк); художньому тексті (Л. Голомб, Л. Ставицька, О. Таран, М. Філон, С. Чернюк, І. Шапошникова); він є об’єктом лінгво¬країно¬знав¬ства (словник „Україна в словах”, 2004), мовним знаком культури в лінгві-стичному аналізі художнього тексту (М. Крупа). Більшість дослідників вказують на глибину символу, на співвідношення його мовної форми і змісту, тому лінгвістична теорія символу не може обійти питання про відображення людським мисленням довкілля та про відношення мислення до мови.
Художній текст нерідко служить засобом репрезентації мовної особистості автора, створює цілісне уявлення про його сутність, відображаючи мовну картину світу. У цьому плані актуальним стає вивчення мовної особистості, що знаходить відображення в художньому тексті, оскільки «організуючим центром твору залишається творча особистість письменника - автора, естетично трансформуючого і варіїрующого засоби мови, що користується нею як найтоншим інструментом у вираженні своїх поглядів і оцінок». [4, с. 28] Актуальність проведеного дослідження обумовлена необхідністю проаналізувати засоби та особливості вербалізації концепту TOD в індивідуальній концептосфері Б. Келлермана на основі роману «Танець смерті», яка взагалі не піддавалася поки аналізу. Мета цієї роботи полягає у вивченні, виявленні та описі індивідуально-авторських характеристик концепту TOD у творчості Б. Келлермана і в систематизації засобів реалізації даного концепту.
Усі ідеї роману наводяться як теорія модерністської музики ХХ століття, де відбувається руйнування класичної тональності; уявлення про те, що більше немає лінійного розвитку в музиці, а є лише розвивальні варіації. Тобто все нові і нові музикальні звучання, породжені єдиною звуковисотною структурою, яка лежить в основі, є центральним елементом; емансипація дисонансу; перевага мінорності над музикальною вертикаллю. З першого погляду здається, що автор критикує музику епохи модернізму. Якщо ж глибше проаналізувати твір, стає зрозумілим, що через критику лише окремого музикального твору «Плач Доктора Фаустуса» автор розкриває всі вади суспільства Німеччини першої половини ХХ століття. Він розкриває витоки всього відсталого й реакційного, що призвело до виникнення німецького фашизму [2, с. 90].
Пропонована стаття узагальнює результати проведеного зіставного дослідження синтагматичних параметрів лексем democracy та демократія, які вербалізують концепт ДЕМОКРАТІЯ в англомовному та україномовному дискурсі. Дослідження виконано на матеріалі зіставлення випадків слововживання означених лексичних одиниць (понад 2000 слововживань), дібраних шляхом аналізу відповідних корпусів мови [1; 3]. Відповідно до сучасних підходів щодо типологізації концептуальних одиниць [2, с. 83], що досліджуваний концепт належить до універсальних, завдяки чому він відрізняється своєю загальністю та наднаціональним характером, регулятивних, оскільки в ньому первісно закладена ідея прескрипції – орієнтир на певний ідеал, норму, шаблон, конвенцію, та телеомовним, що об’єктивовано його яскраво вираженою ціннісною складовою. Результати аналізу корпусу текстів свідчать, що для ад’єктивної синтагматики концепту ДЕМОКРАТІЯ характерними є прикметники та дієприкметники для української та англійської мов, які несуть у собі онтологічне знання (ліберальна / liberal, парламентарна / parliamentary, справжня / true, пряма / direct), містять часові характеристики (афінська / Athenian, сучасна / contemporary, радянська), естетичні параметри та емоційну оцінку (спотворена, вулична, зґвалтована), географічну характеристику (американська / American, західна / Western, європейська / European, українська) тощо.
В даний час ніхто не сумнівається, що мова як засіб спілкування виникає і розвивається тільки в суспільстві. Отже, мова - явище соціальне. Тому з самого початку виникнення науки про мову лінгвістів цікавила проблема зв'язку мови і суспільства. У будь-якому суспільстві мова виступає як засіб накопичення, зберігання та передачі здобутих цим суспільством знань. Тому суспільство і соціальні, економічні та культурні зміни не можуть не впливати на різні рівні мови. В рівній мірі і мова впливає на суспільство. Літературно оброблена форма будь-якої мови, стабілізація норм її вживання впливає на сферу побутового спілкування, сприяє підвищенню культурного рівня носіїв цієї мови, призводить до поступового стирання діалектних відмінностей. У мові нові слова і словосполучення, нові значення слів, у свою чергу, допомагають людям глибше усвідомлювати навколишній світ, точніше передавати свої думки.
У своїй статті «Труднощі і пастки філософського перекладу» [4, с. 331] науковець Ігор Захара задається питанням – що таке «філософський» переклад. Він розмірковує, що зрозуміло, коли говоримо про художній переклад, науковий переклад чи технічний переклад – добре зрозуміло, що це може бути переклад і художнього твору, наукового чи технічного тексту. Можна говорити тут і про адекватний переклад, який повинен стосуватися фактично всіх видів перекладу. Термін філософський переклад може вживатися у вужчому і в широкому значенні. Проте нехтування архаїзмами чи надмірне захоплення ними може привести до деформації оригіналу. Це стосується також і буквального перекладу, і спроб осучаснити текст для кращого його розуміння.
Переводческая деятельность в современном мире приобретает все большие масштабы и все большую социальную значимость.Профессияпереводчика стала массовой, и во многихстранахсозданы специальные учебные заведения, готовящие профессиональных переводчиков. В той или иной формепереводами занимаются представители многих других профессий. Вопросами перевода интересуются широкие круги общественности. Цельперевода, (как ее определяет А.В. Федоров) - как можно ближе познакомить читателя (или слушателя), не знающего ИЯ, с данным текстом (или содержанием устной речи) [1, стр. 12]. Я.И. Рецкер дал переводу следующее определение: «Перевод - это точное воспроизведение подлинника средствами другого языка с сохранением единства содержания и стиля». [2, стр. 4] Приведем еще одно определение перевода, представленное В.С. Виноградовым: «Нужно согласиться с мыслью, что перевод - это особый, своеобразный и самостоятельный вид словесного искусства» [3, стр. 7].
Концептуальний аналіз став одним із провідних методів досліджень мови в сучасній науці (Н.Д. Арутюнова, С.А. Жаботинська, О.С. Кубрякова, О.О. Селіванова, Дж.Лакофф, Р.Лангакер та ін.). Лінгвістичне трактування концепту є одним з найголовніших завдань когнітивної лінгвістики, при чому одним із засобів досягнення цього завдання є аналіз мовних/мовленнєвих репрезентацій концептів. Об’єктом дослідження є концепт TEACHER в автобіографічному дискурсі творчих мовних особистостей – лауреатів Нобелівської премії, предметом – мовленнєві засоби репрезентації концепту. Значний інтерес представляє вивчення актуалізації концепту в тексті, а також частотність уживання певних концептів.
Глава государства Нурсултан Назарбаев подписал закон «Об образовании», который вводит новые концептуальные подходы в развитие образования, в частности переход на 12-летнее среднее образование, реструктуризацию системы профессионального образования, создание трехступенчатой модели подготовки кадров высшего и послевузовского образования (бакалавриат - магистратура - докторантура PhD), развитие национальной системы оценки качества образования, повышение статуса педагогического работника. Концепция 12-летнего среднего общего образования в Республике Казахстан (далее - Концепция) является основным документом, отражающим цель, задачи, принципы организации и направления системы среднего общего образования страны. Данная Концепция разработана в соответствии с Законом Республики Казахстан "Об образовании"; "Стратегическим планом развития Республики Казахстан до 2010 года", Государственной программой развития образования в Республике Казахстан до 2010 года, Посланием Президента Республики Казахстан Н. А. Назарбаева народу Казахстана "Казахстан на пути ускоренной экономической, социальной и политической модернизации», Совещанием министров образования европейских стран в Болонье, рекомендациями ЮНЕСКО по непрерывному образованию.
Твори автобіографічного характеру набувають масштабного інтересу у сучасних читачів та в дослідників-літературознавців. У ХХІ столітті суспільство все більше цікавиться питанням самоідентичності суб’єкта. Яке воно – людське Я? Як переживає людина етапи свого життя та його ключові повороти? Зазвичай відповіді на ці питання ми шукаємо у документальних текстах, причому не тільки у строго теоретичних працях, але й в особистих історіях, листах, щоденниках, автобіографіях. Саме там можна отримати відповіді на запитання про особистість, її становлення та її самовідчуття в суспільстві, загальній історії та культурі. У цьому контексті стає влучним та, безумовно, необхідним дослідження такого унікального і водночас відомого літературного жанру, як автобіографічний роман. Питання визначення специфічних рис та властивостей автобіографії на сьогоднішній день не є вичерпаним. Спроби аналізу автобіографії на прикладі творчості певного письменника у вітчизняній літературі належать К. Волинському, В. Саєнко, Г. Маслюченко, але дослідженням особливостей німецькомовних автобіографічних творів на українському науковому просторі ще не присвячено жодної окремої ґрунтовної праці, тому саме її аналіз становить актуальність даної теми.
За останні десять років прослідковується багато публікацій, присвячених вивченню особливостей функціонування мови у мережі Інтернет, способів формування мережевої ідентичності та презентації віртуальної особистості. Шеріл Текл писала в праці по вивченню віртуальної ідентичності «Вы можете стать всем, кем Вы хотите. Вы можете, если хотите, полностью «переобозначить» себя. Вы можете стать лицом противоположного пола. Вы можете быть менее разговорчивым. Вы можете быть просто тем, кем Вы хотите быть. И Вам не нужно переживать по поводу того, как Вас воспримут другие. Очень легко повлиять на это восприятие, т. к. все их представления о Вас основаны на том, что Вы им показываете. Они не видят Ваше тело и не делают по нему никаких предположений. Они не слышат Ваш акцент и тоже не делают по нему никаких выводов. Всё, что они видят, это Ваши слова», а також Бренда Дане додає, що текст в Інтернеті виеонує роль «маски», яка одягається на віртуальне «Я» [4]. На основі наведених цитат провідних західних вчених, можна зробити висновок, що значення текстового компоненту в Інтернет-мережі стає першочерговим і, відповідно, лінгвістика тексту знаходиться на першому місці у вивченні комунікативного простору в мережі.
Політична промова є розповсюдженим важелем впливу на народ. Як зазначає Мацько Д.С. «Успішність політика визначається успішністю політичного дискурсу, результатом якого є установлення комунікативних зв’язків між адресантом (політиком) та адресатом (громадянином), що дозволяє політику передати людям ту чи іншу політичну інформацію» [6, с. 119]. Варто з’ясувати що ж є політичним дискурсом. Існують різні тлумачення даного поняття. Наприклад, за Масловою В.А. «Політчний дискурс - це сукупність всіх мовленнєвих актів, які використовуються в політичних дискусіях, а також правил публічної політики, зумовлені традицією та перевіреним досвідом» [5, с. 43]. За О.Й.Шейгал політичний дискурс це «… будь-які мовленнєві утворення, суб’єкт, адресат або зміст яких відноситься до сфери політики» [7, с. 5]. Баранов А.М. визначає політичний дискурс як сукупність дискурсивних практик, що ідентифікують учасників політичного дискурсу як таких чи формують конкретну тематику політичної комунікації. Отже, політичний дискурс розуміємо як мовленнєві акти, утворення, що реалізуються в сфері політики, в певному ситуативному контексті, мають адресата та адресанта, створюють тематику політичної комунікації.
Через усю історію естетики проходить скептичне відкидання можливості визначити комічне і постійні спроби, незважаючи на це, дати його дефініцію. Ми доведемо, що "смішні" літературні жанри теж мистецтво. І до написання творів, які мають на меті звеселити читача, потрібно поставитися серйозно, як і до всього життєвого. Анекдот, як один із виявів "веселого жанру" теж має свої канони, він повинен бути стислим у розмірах і, звичайно ж, викликати сміх. Про природу сміху говорити важко, з досліджень лікарів відомо лише те, що він продовжує життя. Отже, можна сказати, що на гумористам доручено нелегке завдання, бо розуміти гумор, любити веселе і самому писати так, щоб викликати, бодай делікатну усмішку читача, - то різні речі. Тема нашої статті – «Поетика знімної гри в анекдотах», яка відбиває погляд на ігрову складову семантики оніму не тільки як на засіб створення ефекту гри, але й як на одну з важливих умов формування смислової сторони твору і реалізації в ньому авторського задуму.
Рекламне повідомлення існує у взаємозв’язку із інформаційним простором, особливо у друкованих засобах масової інформації – газети, журнали. Газети у своєму первинному вигляді (глиняні дощечки – хроніки життя міста) беруть початок ще з Древнього Риму. Газета є історично джерелом, що тяжіє інформувати та за структурою і змістом є найближчою до книги, і спершу газети суттєво копіювали графічне оформлення книг: подвійні стовпці, верстка в колонку, виділений по центру заголовок. В семантичному аспекті газета була гомогенною і відповідала жанру хроніки, тяжіючи до свого історичного коріння [2, с. 54]. Однак і вона, і її лінійний метод викладення інформації зазнав змін в сучасному світі. Це відбувалося поступово і пов’язано із зміною характеру матеріалу для публікування. Сьогоднішня газета вже не виглядає так само як сотню років тому, сьогоднішнє смислове наповнення вже має гетерогенний зовнішній вигляд. Однією із причин подібних змін стало явище, що згодом отримало назву «вербально-візуальної риторики» [5, с. 195] або «книжкової жестикуляції» [5, с. 204] та «іконічна риторика» [2, с. 46]. Це робить використання графічних засобів у тексті такими, що приваблюють увагу читача до форми висловлювання, актуалізують і семантизують її. Таким чином форма стає значущою, і починає взаємодіяти із значенням графічно виділеної одиниці та семантично ускладнює її [5, с. 122]. Тобто газетні видання починають активно та більш усвідомлено використовувати спеціальні засоби впливу на візуальні канали сприйняття людини. Такі прийоми отримали назву «графічної стилістики» [2, с. 65]. Метою статті є розгляд прийому візуалізації текстового компоненту рекламного повідомлення як тенденційної ознаки сучасного рекламного дискурсу.