ХX Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

So΄zlashuv psixologik jihatdan quyidagi xususiyatlarga ega: birinchidan, u ikki shaxsning suhbatidan iborat bo΄lib uning o΄tish jarayoni ishtirokchilariga bog΄liq. Shu sababdan so΄hbatni oldindan rejalashtirishning imkoni yo΄q, zero u tasodufan vujudga keladi. Mukolama (suhbat)da ikki nafar bir-birlarining so΄zlariga muvofiq suhbatlashadilar, ya΄ni bunday so΄zlashuvning jarayonida gapiruvchi kishi mustaqil ravishda so΄zlasholmaydi. U o΄z so΄zlarida munosib fikrlarni hisobga olishi, uni tasdiq yo inkor etishi yoxud suhbatdoshining so΄zlari mundarijasiga bog΄liq bo΄lgan holda o΄z so΄zlarini almashtirib boshqa yo΄nalishga kirgizishi kerak bo΄ ladi(4,85). Mukolama paytida har ikki nafar ishtirokchi ham teng tarzda tashabbuskor bo΄lishi, savol berishi mumkin va suhbatdoshi uning savollariga javob beradi. Bunday so΄zlashuvning asosiy xususiyatlaridan biri uning situativ xarakterga ega bo΄lishidir.

Вивчення різних видів фонетичних модифікацій англійської мови має значення не тільки для загального розуміння взаємодії звуків у процесі мовлення філологами, а також користувачами мови для кращого її розуміння під час спілкування. Крім того, дослідження асиміляції та редукції у різних виявах є актуальними при вирішенні завдань розпізнавання комп’ютером англійського мовлення. Слід зазначити, що згідно з останніми дослідженнями вимова краще засвоюється не носіями мови, якщо її засвоєння відбувається на основі англомовних пісень [8], які можуть бути гарним прикладом цих фонетичних явищ. Процеси асиміляції та редукції в англійському мовленні були предметом вивчення багатьох вітчизняних та зарубіжних мовознавців. Серед них: Л. Борисова, М. Соколова, О. Метлюк, М. Дворжецька, С. Леонтьєва, І. Тихонова, С. Павлова, В. Паращук, Д. Крістал, М. Пеннінгтон, А. Гімсон, Том Макартур, Дж. Прайд та інші.

Существует довольно богатая литература о цивилизации древнего Востока об экономических, торговых, политических и культурных связях стран Востока с государством других континентов. В научных исследованиях востоковедов из бывшего союза и в работах ряда востоковедов из зарубежья говорится, что Восток занимает большое место в науке стран западной Европы. Одной и отраслей востоковедения является иранистика, по мнению русского востоковеда И. С Бранинского ´´иранистику можно признать самой ранней отраслью востоковедения. В истории западноевропейской оринталистики ценится работы Брагинского И. С. В своей книге ´´Проблемы востоковедения´´ востоковед делит на четыре периода; три периода до начала XX в, четвертый с 1917 г по настоящего времени. По мнению Ю.Н. Заводовского французское востоковедение в своем развитии прошел четыре этапа, однако таджикский ученый Ш.Мухтар считает что число этих этапов нужно сократить до трех, поскольку качества исследований и переводов ориенталистов, литературных критиков и переводчиков восточной литературы.

Дослідження маніпулятивних стратегій політичних текстів актуальне завдяки їх соціально-культурному впливу на свідомість реципієнтів. Специфікою політичних повідомлень та речей є орієнтація їх укладачів на відображення явищ, що відбуваються у соціумі, а також на формування та зміну його ціннісних настанов, оскільки політичний дискурс являє собою двосторонній комунікативний акт. Аналіз мовленнєвих маніпулятивних стратегій в політичних промовах дає змогу виокремити особливості вживання загально прийнятих шляхів створення персуазивного тексту і відтворити еволюцію маніпулятивних стратегій політичних речей, спрямованих на регулювання політичного дискурсу країни.

Тіл – ғасырлар жемісі, халық мұрасы, ұлттық құбылыс. Бір тіл – бір ұлт. Кез-келген халықтық ойлау ерекшелігі оның ұлттық тілінде көрініс табады, халық даналығы, дүниетаным көзқарасы тілінде түйінделеді. Тіл қазынасына жататын көкейге қонымды, бейнелі, алуан түрлі тұрақты тіркестер, олардың тілдік табиғаты, заңдылықтары, құрылымдық ерекшеліктері әлемдік тілдердің көпшілігінде зерттеліп келе жатқаны белгілі. Себебі, олардың шығу төркіні, көнеленуі, мағыналық құрылымы, тұлғасы жағынан және стильдік тұрғыдан өзіндік ерекшеліктері бар. Осы көркем, мазмұны терең, көлемі шағын-қабат тіркес, тізбектердің танымдық мәні ерекше. Уақыт өте келе ықшамдалып, өңделіп, халықтық ортақ мұраға айналған сан-саналы тізбектерді жинақтап, бір ізге түсіру, олардың мазмұн мәжесіндегі кодқа салынған әр түрлі ақпараттарды айқындау тіл мамандарын ерекше қызықтырып отыр. Әлемдегі тіршіліктің бар саласын қамтитын әр ұлттың өзіне ғана тән көркем сөз орамдары – фразеологизмдерді молынан табуға болады. Фразеологизм тілдің айшықты да, мәнерлі, бай саласының бірі. Бұлар өзінің бейнелік, әсерлік, экспрессивті – эмоциялық, суреттеме қасиетімен көзге түседі. Осындай көркем, пәрменді бояуы қанық алуан түрлі фразеологизмдерді халық орынды пайдаланып, ұрпақтан-ұрпаққа жеткізіп келеді. Халықтың талай ғасыр сомдап шығарған тұрақты тіркестері – фразеологизмдер тіл қазынасының бір бөлігі.

Маълумки, сиёсий, ижтимоий, иктисодий ва илмий мухитга боѓлик равишда купчилик кишилар зарурат юзасидан биргина тилни билиш билан чекланиб ќолмай, муайян даражада бошќа тилларни њам урганадилар. Бунинг натижасида тилда иккитиллик ёки куптиллик њодисаси намоён булади. Шунга мувофиќ равишда, кейинги йилларда тилшуносликда иккитиллик (билингвизим) ва куптиллик (полилингвизмга)-га баѓишланган ќатор илмий маќола ва рисолалар вужудга келдики, уларда мазкур масаланинг турли жихатлари ёритиб берилди. Шунга ќарамай, муаммонинг хали очилмаган, махсуc тадќиќотларни талаб ќиладиган ќирралари хам куп. Самарќанд тожиклари комуникатив муносибатидаги учтиллиликнинг намоён булиш ходисасини урганиш ана шундай мухим масалаларидан хисобланади. Самарќандда азалдан форс (тожик) –суѓд, узбек-тожик, иккитиллилиги намоён булиб келган. Кейинчалик тожик-рус иккитиллилиги пайдо булди.

Актуальність статті постає в тому, що воно є комплексним системним аналізом інавгураційного дискурсу президентів США а також засобів і мотивів, що використовуються в ньому для впливу на виборців та створення образу американця. Метою статті є визначення системи мовних засобів створення образу американця в інавгураційних промовах президентів США. Політичний дискурс – дискурс влади, специфічна форма соціальної і політичної діяльності (А.Д. Бєлова, О.Й. Шейгал, N. Fairclough, R. Wodak) – відзначається як сукупність мовленнєвих актів в політичних дискусіях та канонів громадської політики, які оформилися відповідно до існуючих традицій і перевірені досвідом (А.М. Баранов, Є.Г. Казакевич). Політичний дискурс забезпечує потребу управління народом, що відбувається через самореалізацію політика для одержання влади за підтримкою стратегій і тактик самопрезентації.

Зарбулмасалу мақолҳо ибораҳои кўтоҳу пурмазмуни бадеист, ки тачриба ва хулосаҳои муҳими зиндагиро ифода мекунанд. Суханони пурмағзу суфтаю рехтаи аҳли донишу адаб низ ба гуфтугўи халқ дохил шуда, ба зарбулмасал тадбил ёфтаанд. Онҳо дар натичаи давраҳои гуногуни зиндагй, дар муҳити муайяни ичтимой, дар шароити сиёсй бо мазмунҳои гуногун ба вучуд омадаанд. Мақолу зарбулмасалҳо ҳам монанди дигар воҳидҳои забон вазифаи муайяни услубиро дар нутқ адо мекунанд . Чунончи, ҳамчун аслиҳаи мубориза дар чамъият мавриди истифода қарор гирифтаанд. Масалан, бар зидди истилогарони араб, ки дар асри XIII ба Осиёи Миёна зада даромадаанд, чунин мақол истифода шудааст: «На тири шутур хоҳем, на дидори араб», ё ки барои танқиди амалдорону бойҳо: «Киҳо кашанд чабру чафо, киҳо кунанд кайфу сафо», «Шиками бой нақораи худост» ва ғайра.

Калимасозї яке аз воситањои асосии бойшавии таркиби луѓавї ба шумор меравад. Таѓйирот ва инкишофу такомули калимасозию шаклсозї мувофиќи талаботи ќонунияти дохилии забон ба амал меояд ва бо сохти грамматикии забон алоќаи хеле мустањкам дорад. Гўянда барои пурраву мукаммал ифода намудани фикр ва мубодилаи афкор аз њамаи воситањо истифода мебарад. Ин талабот ба инкишофи калимасозию шаклсозї ва таркибу ибораорої асосу омили муњим ба шумор меравад. Тарз ва усулњои калимасозии њиссањои гуногуни нутќ дар забони адабии имрўзаи тољик аз доираи назари тадќиќотчиён берун намондааст. Вале калимасозї ва шаклсозии њиссачањо то њол ба таври бояду шояд мавриди тањлилу тадќиќ ќарор нагирифтааст, њол он ки њиссачањо хусусияти калимасозї ва шаклсозї низ доранд. «Баъзе калимањо устувории мафњуми худро гум карда, ба њиссача табдил мешаванд ва барои сохтани шаклњои грамматикї ё калимањои нав хизмат мекунанд».

З кοжним днем в Україні вϲе чаϲтіше і чаϲтіше пοчинають викοриϲтοвувати інфοрмаційнο-кοмунікаційні технοлοгії (далі ІКТ) у ϲфері οϲвіти та навчання, щο в ϲвοю чергу викликає неοбхідніϲть більш якіϲнοї οцінки тих підхοдів, щο вже іϲнують, а ϲаме з пοгляду їх адекватнοϲті нοвим життєвим реаліям ХХI ϲтοліття‬‬‬‬ Оϲнοвна мета викοриϲтання ІКТ – це підвищення ефективнοϲті рοзвитку навичοк читання та аудіювання у ϲтудентів, рοзширити οбϲяг знань, за рахунοк нοвих заϲοбів їх ϲтруктурування, οрганізації та пοдання, ϲинхрοннοгο ϲпрοщення їх ϲприйняття, рοзуміння й заϲвοєння шляхοм удοϲкοналення ϲпοϲοбів викладання, викοриϲтання динамічних і наοчнο-οбразних мοделей, інтерактивних видів діяльнοϲті.‬‬‬‬‬‬‬‬ Навчання ϲтудентів за дοпοмοгοю ІКТ надаϲть мοжливіϲть здοбувати більш якіϲнішу οϲвіту. Адже на даний чаϲ інфοрмаційнο-кοмунікаційні технοлοгії рοзглядаютьϲя, як мοгутній заϲіб, щο надаϲть змοгу вирішувати найактуальніші прοблеми у навчанні ϲтудентів.‬‬‬‬‬‬‬‬ Інοземна мοва вивчаєтьϲя зараз майже в уϲіх навчальних закладах і οϲнοвна її мета – це фοрмування іншοвοмнοї кοмунікативнοї кοмпетенції, адже ϲаме через неї здійϲнюєтьϲя мοвленнєва кοмунікація. І ϲаме з цією метοю пοтрібнο ϲтвοрити ефективну метοдику для фοрмування мοвленнєвих навичοк у читання та аудіюванні, яка б змοгла відпοвідати ϲучаϲним вимοгам та дοϲягненням у викладанні англійϲькοї мοви. ‬‬‬‬

Свобода середини ХХ ст. була досить умовною. Ця свобода “якщо й мала крила, то їх дуже швидко відтяли”. Тому хрущовська відлига в Україні викликала в “молодої демократичної інтелігенції бажання дошукатися свого національного кореня” [7, с. 2]. Таким джерелом для поетів-шістдесятників був речник етнонаціонального буття українців Т. Шевченко. Особливої уваги в цьому аспекті заслуговує творчість І. Драча. Не одне десятиліття “звучить у поезії його голос надзвичайно широкого діапазону, багато в чому визначаючи рівень сучасного літературного процесу. Книги оригінальних поезій і перекладів, драматичних поем і кіносценаріїв, літературно-критичних праць лауреата Державної премії СРСР і Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка наклали помітний відбиток на розвиток сучасної української літератури і мистецтва” [5, с. 4]. Доробок літератора репрезентує цілу низку поетичних творів, у яких чітко простежується сприйняття митцем постаті Т. Шевченка як однієї з найвищих вершин духу людського, одного з найвидатніших мислителів світу, який вийшов з народних мас. Якось так склалося чи, може, спровоковано Згори, що Т. Шевченкові й І. Драчу “випала честь” жити у переломні часи. Мабуть, сам Бог у такі нелегкі, кризові для української нації епохи визначає появу поетів-кобзарів, які своїми творами протистоять, опонують суспільним чи культурним ворогам. Образом Т. Шевченка у своїх поезіях І. Драч, ще тоді радянський поет, незмінно стверджує ту спадковість, що існує між українським життям, культурою та літературою різних епох. Саме творчість І.Драча “найпоказовіше репрезентує спраглий потяг” до “естетичного осягнення здобутків людства, їх синтезу з надбаннями рідного народу” [6, с. 138].

Перш ніж більш детально розглянути термін лінгвоекологія, варто звернутися до його витоків, – а саме дослідити як саме екологічні питання перейшли у область вивчення лінгвістики. Звернемось до визначення «екології»(походить від грецьких "oikos" – оселя і "logos"– вчення), – це наука про навколишнє середовище, оселю, людину, її взаємодію із цим середовищем і шляхи забезпечення умов для її життя [2, с. 76]. Як наука, екологія вивчає питання захисту навколишнього середовища від руйнація в наслідок природних надзвичайних ситуацій, а також деструктивної діяльності людини в природі. Вивчаючи ці проблеми, екологія знаходить шляхи вирішення екологічних проблем, захисту та відновлення біосфери для забезпечення існування біологічних видів, в тому числі і людини, в сприятливих для життя та здоров’я умовах. Сучасна наука схильна до того, щоб розширювати загальні поняття – галузі постійно розвиваються, інтегруються, відділяються в окремі самостійні дисципліни. Ця тенденція в науковій парадигмі, що і сьогодні продовжує проявлятись, призвела до того, що було розширене і поняття «екології», а саме воно перейшло в лінгвістичну сферу вивчення, набувши при цьому ознак мовних – вивчення мови, як екологічної системи, а відповідно і дослідження шляхів захисту її від руйнування, ушкодження, псування на всіх рівнях. Так виникає міждисциплінарна наука – лінгвоекологія, або екологія мови.

Забон воситаи тағйирпазиранда аст. Асоситарин сабаби ба тағйирот рўй овардани забон, ба таркиби луғавии он дохил шудани калима ва ибораҳои забони дигар мебошад. Бояд таъкид намуд, ки вожа ва ибороти иқтибос гардида аз як чиҳат забонро ба рушду такомул ноил мегардонанд, яъне тараққи медиҳанд. Аз чиҳати дигар бошад, сабабгори аз доираи истеъмол баромадани баъзе калимаҳои аслй мегарданд. Дар ин мақола оиди иқтибосоти тарафайн дар забонҳои русй ва форсй (точикй) сухан хоҳад рафт. Маълум аст, ки дар забони адабии ҳозираи точик теъдоди зиёди калимаҳои русй мавчуданд. Ин гуна вожаҳо асосан дар замони ҳукумати Шўравии собиқ ба таркиби забони точикй, ки яке аз асоситарин шохаҳои гурўҳи забонҳои Эронй аст, ворид гардидаанд.

Продуманный, систематизированный материал для проведения каллиграфиче-ских минуток дополняет, расширяет материал учебника, способствует пополне-нию словаря учащихся, развитию умений правильного употребления слов в словосочетаниях, предложениях, устных и письменных связных высказываниях, совершенствованию орфографических навыков, каллиграфического письма. Кроме образцов начертания букв, их соединений, написания отдельных слов, каллиграфические минутки включают пословицы, поговорки, скороговорки, рифмовки, стишки, интересные сведения из истории происхождения слов, толкование их значения, знакомит с употреблением этих слов во фразеологических оборотах. Всё это вызывает интерес учащихся к изучению русского языка, способствует развитию умений сознательно пользоваться языком как средством общения. Содержание материала для каллиграфических минуток зависит от цели их проведения, при этом учитывается: написание каких букв требует коррекции, развитие и совершенствование каких правописных умений и навыков планируется на уроке, какая словарная работа будет проводиться, какой в связи с этим интересный, познавательный материал может быть использован.

Вақте ашъори адибонро варақ мезанем, ба маҳорати шоирии онҳо асосан аз ғояҳои баланд, мазмуни барчаставу дилнишин, латифу нозук ва шакли зебо, ки бо воситаи тасвирҳои бадей ва санъатҳои адабй ороиш дода шудааст, баҳогузорй мекунем. Зеро воситаи тасвир асоси бадеияти қалами шоирро муайян намуда, барои фораму дилнишин ва таъсирбахш баён намудани мақсад ва ғояи асар омили асосй мебошад. Аз чумла, дар ашъори устоди шоирони асри ХV Абдураҳмони Чомй истифодаи сухани фасеҳ ва биниши нозук хуб ба назар мерасад, ки ин нуктаро худи шоир низ тасдиқ намудааст: Рамузи ишқ шавад фош агарна килки ту Чомй, Сухан ба сурати ташбеҳу истиора нависад.(7) “Дил” аз чумлаи сермаҳсултарин калимаҳои ашъори адибони форсу точик буда, дар каломи бадеъ бо тобишҳои гуногуни маъной чилвагар мегардад. Аз чумла дар “Девони Фонй”-и Алишер Навой 726 маротиба, дар девони Хофиз 594 маротиба(3) ва дар девони Абдураҳмон Жомий 1380 маротиба ба калимаи “дил” дучор меоем.

За словами А. Сапковського, існують три основні тлумачення появи літературного жанру фенетезі. Згідно з першим, до його прешопочатків можна зарахувати готичні романи «Замок Отранто» Уолполла, «Італієць» Е. Редкліфф і «Франкенштейн, або Сучасний Прометей» М. Шеллі. Друге засвідчує, що фентезі започаткували лорд Дансені (збірник «Боги Пегани» та роман «Донька короля Ельфландії»), А. Мерріт (оповідання «Крізь драконове скло», містично-пригодницький роман «Корабель Іштар») і К. Сміт (цикли «Готика» і «Посейдоніс»). З третьою думкою погоджується А. Сапковський, зазначаючи, що першим зразком жанру був комікс 1905 року під авторством У. МакКея про пригоди Немо[6]. Визначальною рисою цього твору вважають створення художнього простору, де автор репрезентує своїх героїв, описуючи їх подорожі. У Маккея цей простір – дивовижна країна Сламберленд (Never-Never Land), так звана Країна Мрій, у її зображенні превалюють романтичні архетипи. З погляду літературознавчого аналізу комікс не можна віднести до пригодницьких (adventure), однак у свою чергу він не вкладався в межі наукової фантастики (science fiction). Це була фантазія (fantasy).

Маълумки, VI асрда ислом динининг пайдо бўлиши билан Шарқ мамлакатлари сиёсий ва ижтимоий тарихида катта диний ва фалсафий ўзгаришлар юзага кела бошлади. Арабистонда кенг ёйилган ислом дини ќисќа муддат ичида нафақат араб халқини, балки барча қўшни бўлган кучли давлатларни ҳам тањликага солиб, ўз динига бўйсундириш учун кучли сиёсий ва ҳарбий ҳаракатларни йўлга ќўйди. VII-VIII асрларда ислом дини ўзининг расмий чегара ва ҳудудини кенгайтириб, жумладан, Ўрта Осиё, Чин ва бошқа ўлкаларда узоқ йиллар давомида қонли ва даҳшатли урушлар олиб бориб, ислом динини жорий этди. Ана шу даврларда Хуросон ва Ўрта Осиё аҳолисига ислом дини, араб тили ва ёзуви расмий равишда қабул қилинди.

Символдың ғылыми-теориялық пайымдауының түп-төркіні сонау Платонның идеялық теориясынан сабақталады. Философия тарихында тек Платон осы дүние ой және сезім арқылы танылатын екі әлемге бөлінетінін, заттың сыртқы мәнімен қатар ішкі мәні бар екендігін алғаш сөз еткен. Платонның ізімен материя мен форманың байланысы туралы концепцияны әйгілі Аристотель жасап кеткен. Осы іспеттес ғылыми көзқарастардың нәтижесінде символ метафизикалық және рационалдық арналарда байыпталды. Оның көріністерін біз Псевдо-Дионисий Ареопагит, И.Д.Эриугеиа сынды көне грек философтарының еңбектерінен кездестіреміз. Кейін бертін келе, символды пайымдаудың екі түрі П.А.Флоренский және А.Ф.Лосев сияқты белгілі орыс ғалымдарының философиялық ілімдерінің негізі болды. Мысалы, П.А.Флоренский символдың метафизикалық, рухтық аспектісін ерекше атаса, А.Ф.Лосев оның рационалды қырына, құрылысына баса мән береді.

Вельми потужним стимулом звернення до Бога Ю. Дарагана, Ю. Липи, Н. Лівицької-Холодної, Є. Маланюка, О. Ольжича, О. Стефановича та інших «пражан» була «апокаліптична атмосфера» та «відсутність перспективи» [1, с. 143]. Український еміграційний філософ М. Шлемкевич у праці «Загублена українська людина» (1954) пише про втрату українством міцного матеріального ґрунту і пізнання внаслідок цієї втрати апокаліптичної руїни свідомості та духовності: «Світ заговорив про покинутість людини, про тривогу як її основне почування, про тривогу як про праматерію душі» [2, с. 39]. Виходом зі стану суспільного та душевного хаосу письменникам бачився саме шлях до Бога. Звідси – потужна релігійна домінанта багатьох творів періоду між двома світовими війнами ХХ століття.

Уміння чітко, логічно і грамотно описати об’єкт чи подію, донести до співрозмовника певну думку, відстояти у словесній суперечці свою позицію – це справжнє мистецтво, яким володіє далеко не кожен з нас. У чому ж причина? А причина в тім, що починаючи з раннього дитинства, нас не навчали мистецтву живого слова, не заклали тієї мовної бази, якою ми могли б вміло користуватися під час висловлення своєї думки. Отож, під час здобуття кваліфікації «вчителя початкових класів» чи «вихователя дошкільного закладу» необхідним стає вирішення завдання професійного мовлення педагога, яке має бути взірцем для своїх вихованців. Отже, воно має бути настільки досконале, щоб дитина на прикладі педагога засвоїла всі особливості правильного, чіткого мовлення. Як відомо, сенситивним періодом у розвитку мовлення дитини є період дошкільного дитинства та початкової школи.

Научно-технический прогресс, развитие новых отраслей, направлений и целых наук постоянно порождает большое количество специальных понятий, которые нуждаются в адекватных наименованиях. Возникающие новые научные направления не имеют своей традиции терминообразования на основе лексических елементов классических языков – латинского и греческого, подобно медицине, юриспруденции. Возникает количественное несоответствие между номинативными средствами языка и элементами действительности. Актуальность данного исследования объясняется в первую очередь необходимостью изучения основных процессов терминологизации общеупотребительных слов [далее - ОС], так как эти процессы в настоящее время являються ведущими не только при номинации специальных понятий, но и при образовании терминов вообще. Задачей исследования является изучение особенностей применения понятий “термин”, “терминосистема”, “общеупотребительное слово”.

Ижтимоий, иқтисодий, сиёсий, маданий, маънавий, маърифий соҳа-ларда содир бўлаётган ва юз бераётган ўзгаришлар ҳамда янгиликлар, энг аввало, лексикада ўз аксини топади. Бу ҳодиса тилдаги бошқа элементларга қараганда лексиканинг бойиб боришида катта аҳамиятга эга. Мустақиллик йилларида тожик лексикасига янги предмет ва ҳодиса номларининг ифодаси учун бир қанча сўзлар кириб келди ва турли соҳаларда ўзларининг вариантлари билан бирга қўлланилмоқда. Зеро, «матбуот ижтимоий ҳаётда мавжуд бўлган воқеа-ҳодисаларни акс эттирувчи ўзига хос ойна бўлиб, унинг лисоний ифодаси фақат ўша оммавий ахборот воситалари талаблари асосида амалга оширилади. Бу эса, ўз навбатида, матбуот тилининг ўзига хос тузилишини, алоҳида тизим сифатида шаклланиши, тасвирий ифода ва воситаларининг ўзига хос уюштирилиши ва танланишини юзага келтиради»1.

Дослідження проблеми функціонування дискурсу – один із основних напрямів світової лінгвістики. Різні аспекти цієї проблеми висвітлено в роботах таких відомих лінгвістів, як Т. ван Дейк, А. Вежбицька, Н.Д. Арутюнова, М.М. Бахтін, Г.Г. Почепцов. Починаючи з 1960-х рр. поняття «дискурс» стає вкрай популярним не тільки в лінгвістиці, а й у більшості гуманітарних наук. У сучасній лінгвістиці термін «дискурс» використовується у різних значеннях. У нашій роботі ми послуговуватимемося визначенням, яке запропонував Т. ван Дейк ще на початку 1980-х рр. Вчений тлумачить дискурс як «….складне комунікативне явище, що містить, окрім тексту, ще екстралінгвістичні чинники, а саме: знання про світ, установки, мету мовця, спрямованість на його ментально-прагматичну сферу тощо»[3,с. 8]. Типологія дискурсу ґрунтується на двох критеріях – канал передачі інформації та статус комунікантів. Згідно першого критерію виділяють усний та письмовий дискурс. При усному дискурсі канал акустичний, при письмовому – візуальний. Згідно другого критерію існують: персональний (особистісно-орієнтований) та інституціональний види дискурсу [6].

Концепт тушунчаси операцион фикр бирлиги бўлиб, у билимларни категоризациялаш ва квантификациялаш усусли ҳисобланади. Унинг объекти ментал борлиқнинг белгиси бўлиб, маълум бир маънода абстракциялаш орқали юзага келади ва ўз объектини тасвирлаш билан бирга уни яратади ҳам Шунинг учун ҳам концептнинг ифодаланиши тил бирликлари орқали тил соҳибларининг «наивная картина»си акс этишига асосланган ҳисобланади ва лексик семантика эса халқ тарихи, унинг дунё қараши ва психологияси, англаш фаолиятида этноснинг “идрок”ини намойиш этади. Шундай экан инсонга хос ҳис туйғулар ҳар бир этносга, умуман инсонга хос хусусият ҳисоблансада, уларнинг тилда акс этиши фарқланади. Эмоциялар турли мақсадда, турли вазиятда юзага келиб, инсон фаолияти билан бевосита боғлиқ ривожланади. Мазкур ривожланиш жараёнида ифодаланадиган эмоциялар маълум маънода шахсга тегишли бўлган маданият, этнологик хусусиятларнинг ўзига хос намойиш этилишидир.

Гирд овардан ва аз нуқтаи назари илмй тадқиқ кардани лексикаи бои соҳаҳои касбу ҳунарҳои гуногуни халқй – лексикаи саноат, хочагии қишлоқ, санъату маданият ва амсоли онҳо, ки аз тарафи мардуми меҳнаткашу эчодкорамон дар давоми асрҳои зиёде ба вучуд оварда шуда, ба тариқи мероси пурарзиш ба мо ҳадя шудаанд, яке аз вазифаҳои таърихнопазири рўз аст. Чунки лексикаи касбу ҳунар бо вучуди чиҳатҳои лаҳчаи ин ё он маҳалро дар худ инъикос намуданаш қабати махсуси лексикаи забони адабиро ташкил карда, бо ин роҳ хусусиятҳои миллии ин ё он забонро дар худ маҳфуз медоранд. Дигаргуниҳои ичтимоие, ки ба вучуд омадаанд, ба ҳаёти аҳли касбу ҳунар таъсир накарда намонд. Дар натичаи тараққиёти рўзафзуни илму маданият, саноату хочагии қишлоқ ва пешрафти техникаи ҳозиразамон аз як тараф лексикаи баъзе ҳунарҳои дастй аз истеъмол баромада бошанд,аз тарафи дигар ба чои як гурўҳи онҳо мафҳумҳои нав пайдо шуда истодаанд. Гурўҳи сеюми истилоҳи касбу ҳунар вобаста ба шароити зиндагй таъсири маънй намуда, дар забони халқ боқй мондаанд. Аз ин чиҳат ҳарчи бештар ва зудтар гирд овардани ин дурдонаҳои забони халқ ва дар асоси ин боигарй ба вучуд овардани истилоҳоти соҳаҳои гунонуни хочагии халқ, инчунин тартиб додани луғатҳои ҳархелаи касбу ҳунар ва луғатҳои тафси рй дорои аҳамияти амалй ва назарй мебошад.

Миллий лексикографиямизнинг тараққий этишида тематик луғатлар алоҳида ўрин тутади. Бундай луғатларнинг асосий вазифаси сўзларнинг турли маъноларини бус-бутун, яхлитлигича ўрганиш ва уларни ўз ўрнида қўллашни ўргатишга йўналтирилади. Турли тематик гуруҳларга мансуб сўзларни алоҳида-алоҳида ёки тартибсиз ўрганиш ўқувчини чалғитиши мумкин ва бу сўзларнинг маъно кўламини ўзлаштириш жараёнини мураккаблаштириши эҳтимолдан холи эмас. Мазкур лексемаларни маълум тематик гуруҳ ёхуд семантик майдонларга (мас., қариндош-уруғ: ота, она, ўғил, қиз, ака-ука, опа-сингил ёки табиат ҳодисалари: қор, ёмғир, дўл, булут, шамол, бўрон ва ҳоказо) жамлаб, қиёслаб ўрганиш эса анча қулай ва осонроқ кечади. Демак, лексикани маълум умумийликларга асосланган тематик гуруҳ ва семантик майдонлар нуқтаи назаридан ўрганиш самарали натижалар беради.

Баҳор фасли таровату тозагй, ишқу ошиқй, фасли гулу булбул аст. Наврўз фарорасии ин фасл ва паёмовари ҳамаи орзуву омоли инсон мебошад. Ҳамчунон ки шеърро аз шуур наметавон чудо кард Наврўз низ аз баҳору табиат чудонопазир аст. Таваччўҳи халқ ба Наврўз бесобиқа аст ва баҳору Наврўзро бидуни шеъру суруд наметавонд тасаввур кард. Шояд дар тўли таърих дар васфи ҳеч чашне мисли баҳору Наврўз шеъру тарона ва ҳикмат насуруда бошанд. Дар фолклоршиносии точик доир ба масоили гуногуни маросимҳои мавсимии точикони Осиёи Марказй тадқиқотҳое ба сомон расидаанд. Аз чумла мо тадқиқотҳои Р.Амонов, Б.Шермуҳаммедов, Р.Аҳмадов ва Д.Обидовро дар пажуҳиши маросими мавсимии точикони Осиёи Марказй алоҳида бояд таъкид намоем.

Ҳар як забон хусусиятҳои гуногуни худро дорад ва барои хидмат ба мардуми вобастаи он муқаррар гардидааст. Дуруст муайян намудани алифбо ва имлои он бошад, соҳибони забонро аз роҳ додан ба иштибоҳу нофаҳмиҳо нигоҳ медорад. Маълум ки асоси алифбои форси ин алифбои арабй буда, дар муддати беш аз ҳазор сол дар Осиёи Миёна низ чорй буд. Инак, қариб сад сол мешавад, ки ба чои он алифбои кириллиасоси точикй амал мекунад. Аммо то ҳол дар ин алифбо печидагиҳо ва қазияҳое чой доранд, ки дар ҳар маврид соҳибзабононро ба иштибоҳ меандозанд. Яке аз инҳо масъалаи имлои аломати ҳамзаи арабй мебошад. Алифбои арабй 28 ҳарф дошта, бо вучуди ҳамчун овоз вучуд доштани ҳамза он ҳамчун ҳарфи 29-ум қабул нагардид. Аммо дар савтиёт он чун ҳамсадои алоҳида таълим дода мешавад. Ҳанўз дар асрҳои 7-8 ҳангоми қабули алифбои арабй аз чониби форсҳо мушкилиҳо пеши рў омаданд. Зеро як овози форсй дар забони арабй то чор ҳаммонанди худро дошт. Аз чумла, ҳамсадои Т бо ду ҳарф – Те ва То (итқй); С бо се ҳарф – Се (мусаллас – сенуқта), Син, Сод; З бо чор ҳарф – Зе (зайн), Зол, Зо (изғӣ) ва Зод, Ҳ бо ду ҳарф – Ҳе (ҳуттӣ) ва Ҳе (ҳавваз) навишта мешаванд. Бо вучуди ин алибои мазкур пурра ба забони форсй қабул гардид ва чор ҳарфи дигар – Пе, Же, Чим, Гоф дар асоси шаклҳои арабй ва ҳамроҳ кардани нуқтаҳо ё хатча илова шуд. Дар садсолаи гузашта бошад, табдили ин алифбо ба лотинй ва сипас кириллй гўё мушкилаи ҳарфҳои ҳаммонандро барҳам дод. Аммо дар баргардониш ва азхудкунии осори илмиву фаннии ҳазорсолаи ниёгонамон ин номутаносибиҳо ҳанўз таъсири худро мегузоранд. Аз чумла, дар соҳаи матншиносй.

Жанри сафарнома, ки дар қолаби он одатан саргузаштҳои сафарй, воқеаву ҳодисаҳое, ки ҳангоми сайри шаҳрҳои кишвари худ ва ё сафари сарзамину мамолики хорича дида ва мушоҳида намудаи нависанда баён карда мешавад, аз чиҳати шакл ва банду баст нисбатан озод буда, ба нависанда имкон медиҳад, ки ба таври озод мувофиқи чаҳонбинию диди эстетикй ва матлаби эчодии худ хонандаро бо таърих, тамаддун, одобу русум, дину мазҳаб, касбу кор, тарзи зист, иқлиму мавқеи чуғрофй, шароити иқтисодй, вазъи ичтимоиву сиёсии мамлакату кишварҳои мухталифе, ки ба он чо мусофират кардааст, ошно созад. Дар ин бобат ишораи мунаққиди рус Э.Г.Чернишевский қобили қайд аст, ки гуфтааст: -“Сафарнома қисман роман, қисман мачмўаи латифа, қисман таърих, қисман сиёсат, қисман табиатшиносист. Ҳар як хонанда метавонад дархости худро аз он пайдо намояд” (1, 222). Яъне сафарнома мазмуни чуғрофй, таърихй, этнографй ва умуман мазмуни энсиклопедй дошта метавонад.