XIII Міжнародна науково-практична інтернет-конференція

До 1991 року Україна ніколи не мала державності як такої. Українські землі входили до складу декількох держав, серед яких були Польща, Австро-Угорщина, Росія. Важко навіть уявити, яких зусиль було докладено українцями, аби досягти бажаної мети — незалежності. Цілі ріки крові пролилися, а моря сліз виточили очі. Тих, хто боровся за державність України, справедливо вважають національними героями. Аж ось настав серпень 1991 року. Розпався Радянський Союз, і перед керівництвом колишньої радянської республіки постало питання: що робити далі? «Бути незалежними!» — відповів український народ. До своєї незалежності Україна йшла довгим, тяжким, самовідданим шляхом і дорого за неї заплатила. В основі української державності — століття боротьби наших предків, у якій формувалася ідея самостійності, втілена насамперед в іменах Тараса Шевченка, Івана Франка, Олександра Олеся, Василя Симоненка, Ліни Костенко, Василя Стуса. Ці імена навіки увійшли в історію нашої культури, як імена борців за волю й незалежність України, їхній внесок у здобуття незалежності є надзвичайно вагомим, так само, як і мільйонів безіменних борців. І от всі зусилля не залишилися марними.

На рубеже XIX-XX вв. ярославский театр был одним из многих типич-ных провинциальных театров России. Но память о Ф.Г.Волкове и слава первого русского профессионального театра всегда придавали ему несколько особое положение и вызывали интерес историков [1, с.34]. Однако главное внимание исследователей привлек только 150-летний юбилей театра, широко отмечавшийся в Ярославле в мае 1900 г.Этому событию было посвящено несколько изданий, подготовленных ярославской городской управой [2, с.4].

Прикарпаття має значний туристичний потенціал історичних, культурних, етнографічних та природних об’єктів, серед яких визначне місце займають метафізичні. Відоме як самобутній регіон із специфічними особливостями, які простежуються у мові, вбранні, традиціях та обрядах, сприйнятті навколишнього природного середовища та явищ. Івано-Франківська область має розмаїтий регіонально-культурний колорит, що визначає специфіку багатьох етнографічних груп українців – бойків, гуцулів, подолян, лемків тощо [1, с. 82]. Бойківщина – етнографічний район, що займає центральну найбільш освоєну частину Карпат (Бескиди, Горгани, Прикарпаття). На території Івано-Франківської області Бойківщина охоплює Рожнятівський, Долинський та частину Богородчанського районів.

У різні історичні епохи провідну роль в країні відіграють різні типи еліт. В українській мілітарній державі XVII – XVIIIстоліттяпершочерговезначення мала козацька старшина. Мета статті - дослідити особливості політики уряду І. С. Мазепи щодо козацької старшини, в результаті якої відбулася стабілізація її становища як провідного в політичному й економічному значенні прошарку населення Гетьманщини на початку XVIII століття. В 1687 році військова рада в Коломаці востаннє за козацьким звичаєм обирає Івана Степановича Мазепу гетьманом Війська Запорізького. На думку дослідників [5; 6] він стає гетьманом в результаті змови правобережної старшини проти Івана Самойловича, яка в 70–х роках, зневірившись в політиці Петра Дорошенка, перебирається на Лівобережну Україну. Особлива організаторська роль у перевороті була відведена значному військовому товариству і «гетьманським дворянам», які представлені були Андрієм Ребриковським, Дмитром Чечелем, Андрієм Павловським, Андрієм Михайловським, Іваном Цеханським, Іваном Білевичем та ін. [5, с. 241].Внаслідок перевороту колишня правобережна старшинаотримала посадигетьмана (І. Мазепа), генерального писаря (В. Кочубей), другогоосавула генерального (А. Гамалія), генерального судді (М. Вуяхевич).

Склярство в період Київської Русі було виключно міським ремеслом[8, с. 400]. Натомість у кінці XV – на початку XVI ст. спостерігається переміщення гут (саме така назва почала використовувалась для означення тодішніх склоробних майстерень) з території міст у віддалені сільські місцевості поблизу лісових масивів на піщаному ґрунті, недалеко від води [3, с. 45], що було вигідним з точки зору постачання сировини [6, с. 16]. Водночас склярство продовжувало розвиватись як міське ремесло, тому актуальним постає питання особливостей організації скловиробництва у лісових майстернях – гутах та міських цехах, зокрема через призму персоналу, який у них працював.

В 2015 году исполняется 115 лет со дня рождения известного географа-путешественника, академика, военного топографа-геодезиста Ивана Георгиевича Дорофеева, чей вклад в науку мало изучен. На сегодняшний день не существует даже библиографии ученого. Некую информацию можно почерпнуть из архивных материалов, в прошлом засекреченных, и открытых источников, в основном энциклопедического характера, где указаны достижения, исследования и публикации учёного. Цель статьи – проанализировать малоизвестные факты о жизни и научной деятельности И. Г. Дорофеева. В основу исследования легли архивные материалы, предоставленные главным архивом Академии биоресурсов и природопользования КФУ имени В. И. Вернадского. Среди них приказы (выписки из приказов), характеристика И. Г. Дорофеева, рукописная автобиография, которая помогла воссоздать хронологическую деятельность учёного, и личное дело.

Розвиток математики в ХІХ сторіччі характеризується глибокими якісними зрушеннями, появою нових математичних дисциплін, ґрунт для чого значною мірою був підготовлений науковими відкриттями кількох попередніх століть, розвитком промисловості, техніки, сільського господарства, природничих наук тощо. Поширення диференціального та інтегрального числення в усіх відгалуженнях математики сприяло істотному поглибленню багатьох з них. Це стосується, наприклад, теорії чисел, варіаційного числення, теорії диференціальних рівнянь.

Математика як наука народилася в Греції. У країнах-сучасниках Еллади математика використовувалася або для звичайних потреб (підрахунки, вимірювання), або навпаки, для магічних ритуалів, що мали на меті з'ясувати волю богів (астрологія, нумерологія тощо). Греки підійшли до справи з іншого боку: вони висунули тезу «Числа правлять світом». Першим ученим Античної Греції був Фалес Мілетський (638/637 – 548/547 рр. до н. е.). Можливо, саме завдяки йому почалося перетворення єгипетської і вавилонської емпіричної математики в дедуктивну науку. Фалес справедливо заслужив славу родоначальника математики як теоретичної галузі знань з характерним для неї логічним доведенням тверджень – теорем. Від нього починається формування таких основоположних математичних понять, як доведення і теорема.

Идея евразийской интеграции за последние годы заняла, безусловно, важнейшие позиции во внешнеполитических стратегиях стран СНГ, объединив в себе современные тенденции эпохи глобализации, а также привлекла к себе пристальное внимание зарубежных партнеров, которые наблюдают развитие новой мощнейшей интеграционной структуры – Евразийского экономического союза. Создание этого крупнейшего в Евразии многостороннего объединения явилось закономерным явлением, которое можно рассматривать как ответную реакцию на внешние факторы, в том числе усиливающуюся глобализацию, как реакцию на растущие потребности национальных экономик, а также необходимость многостороннего взаимодействия в условиях сложной внешнеполитической ситуации.

Виникнення української діаспори пов’язано в першу чергу із пануючими зовнішньополітичними та економічними умовами, які стають на заваді для розвитку не тільки української культури, традицій або мови, але й загалом заважають збереженню українства. Трагічні політичні звершення, жорстоке пригнічення української національної культури і переслідування її діячів призвели до широкомасштабної еміграції як українців, так і представників інших етносів - здебільшого тих, які брали активну участь у політичному, культурному та науковому житті на Україні. В таких умовах доречно згадати українську народну приказку: “Нашого цвіту по всьому світу”, яка характеризує головну тенденцію суспільно-політичних умов існування української нації у контексті історичного розвитку Української держави. Українців, протягом майже всього часу існування Великої України, примушують шукати більш сприятливі умови для навчання на рідній мові та розвитку національної культури.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що питання про особливості регіональної преси залишається мало дослідженим. Але ігнорувати територіальний чинник не можна, оскільки він впливає на змістовно-тематичну модель газети, на систему її рубрик, на форми роботи редакції з читачами, не кажучи вже про методи розповсюдження видання [4, с. 66]. Перед регіональною пресою постає завдання інформувати населення, слугувати засобом спілкування, давати поради, відповідати на питання читачів. Преса є соціальним посередником і ефективним засобом міжособистісного і колективного спілкування людей, дозволяє звернутися індивідуально до конкретної людини або до багатьох, що входять в читацьку аудиторію видання. Дозволяє звернутися за порадою, отримати рекомендацію, обговорити з співгромадянами свою ідею, взяти участь в полеміці і т.п. Преса стає трибуною, консультантом, довідковим бюро і головне ̶ джерелом інформації, необхідної для вирішення життєво важливих питань. Професіоналізм регіональної преси полягає в умінні інформувати, відгукуватися на актуальні питання міста [8].

Козацька старшина як елітарна верства українського населення XVII – XVIII століття становить стрижень дослідження історії українського козацтва. Іван Мазепа, отримавши у 1687 році гетьманську булаву в результаті старшинського перевороту і протекції фаворита царівни Софії − Василя Голіцина, не мав можливості напередодні Коломацької ради сформувати команду відданих йому однодумців, оскільки опозиціонери Івана Самойловича заздалегідь розподілили відповідальні уряди. Залежність від їхнього ситуативного настрою змушувала гетьмана вже у 1688 році думати про суттєві кадрові корекції у своєму оточенні. Фактично з того часу І. Мазепа розпочав формувати команду, яка б рахувалася з ним як з керманичем України та відповідала його вимогам й інтересам.

Останнім часом питання зовнішньополітичної орієнтації України набувають гострого політичного звучання. Увага політиків, науковців, фахівців у сфері міжнародних відносин та експертів дедалі більше концентрується на визначенні геополітичного місця України стосовно світових центрів впливу, глобальних енергетичних систем, торговельних потоків, а також основних засад безпеки країни.